Борщ королеви Єлизавети

Авторка «Пані Стефи» Маріанна Душар розповідає, навіщо створила сайт про історію української кулінарії закордоном Seeds and Roots і яким бачить його в майбутньому.

Seeds and Roots — це онлайн-проєкт про збереження та укорінення гастрономічних традицій в українській діаспорі. Його створила львів’янка Маріанна Душар, також відома як авторка «Пані Стефи» — блогу про галицьку кулінарію. Сайт Seeds and Roots починався як частина її дослідницької поїздки до Америки, але тепер Маріанна хоче перетворити його на щось більше — вузькоспеціалізоване медіа, присвячене українській кулінарії в еміграції.  Вона розповіла нам, навіщо все це затіяла і чого сподівається в результаті.

Власне, все сталося досить випадково, але тепер я розумію, що це було неминуче. Більше десяти років тому я почала свій проєкт «Пані Стефа» — сайт та фейсбук-сторінку здебільшого про галицьку кухню, а також про мої власні куховарські досліди. Починала я з простого формату: рецепт + фото + якась оповідка, якщо було про що. Зараз у мене біля 35 тисяч читачів. Не знаю, багато це чи мало, але вони всі «органічні», тобто реальні активні люди.

Кілька років тому мене, тобто «пані Стефу», запросили публікувати свої тексти в часописі Спілки українок Америки «Наше життя». Так я звернула увагу на архів їхнього часопису — він видається з 1944 року в Ню Йорку. А також познайомилася з кількома жінками, дуже активними в українській громаді США. Я читала куховарські сторінки часопису, інтерв’ю з господинями, репортажі про фестивалі. Одного дня це сформулювалося в думку: «треба про це писати».

Моя нюйоркська товаришка підказала ідею подаватися на програму Фулбрайта, яка дає можливість проводити дослідження в США впродовж дев’яти місяців. Я спочатку досить скептично оцінювала свої шанси, бо Фулбрайт — це дуже престижна програма, та й зазвичай у ній беруть участь академічні дослідники. Проте я написала проєкт, пройшла співбесіду і отримала стипендію. Це, здається, вперше за історію програми Фулбрайта в Україні стипендію отримують у темі Food Studies / Food Anthropology, і до того ж неакадемічна дослідниця.

Тут мушу відволіктися на пояснення. Food Studies в Україні є в зародковому стані. Коли тут в Україні я розповідаю, чим займаюся, то зазвичай це викликає скептично-співчутливу посмішку: «ааа, борщі вариш?» Можна на пальцях перерахувати людей, які в нас займаються історією та антропологією їжі. Але мушу сказати, що навіть за той час, поки мене не було в Україні, дослідників більшає. З’являються дослідницькі проєкти, телеграм-канали, які пишуть не про їжу як харч, а про їжу з історичної чи антропологічної точки зору. Минулого року навіть тематична конференція була в Києві.

Це, мабуть, моя професійна звичка: все перетворювати в сайт. Адже моїм основним фахом багато років було створення сайтів. Коли я лише збиралася їхати в США, то вже мала ідею сайту, де публікуватиму все, що вдасться зробити: записати інтерв’ю, відсканувати книжку чи журнал.

Коли  я почала працювати з матеріалами вже в Ню Йорку, а потім в інших містах, то зрозуміла, що маю справу з унікальними виданнями, про які в Україні часто не знають, і що я можу зробити «ресурсний центр» для дослідників у моїй галузі та й просто зацікавлених темою.

Іншою важливою метою було розповісти про їжу як спосіб збереження українства в діаспорі. Є багато матеріалів на тему зв’язку їжі та ідентичності в італійській, єврейській, китайській, японській та інших діаспорах. Про українську такого написано вкрай мало, хоча наша діаспора у світі велика, а їжа в її внутрішніх активностях і зовнішніх комунікаціях має велике значення.

Я бачу це як дуже вузькоспеціалізований медіапроєкт, а не приватний блог. Мене трохи втомив «блогерський» тон, який я тримаю у «Пані Стефі», бо він диктує певну легковажність у ставленні читачів.

Зараз концепція Seeds and Roots ще не є до кінця стрункою, і я її трохи під’юстовую в процесі роботи з проєктом. Якщо на пальцях, то Roots — це коріння, традиція «у вакуумі», чи те, що ми такою вважаємо. Тобто певні кулінарні практики, які були в Україні, і які з собою в еміграцію забрала діаспора. Усе це там засіялося (Seeds), проросло на новому ґрунті і змінилося. Звідси і рубрикація: щось про те, що в нас тут, а щось про діаспорні досвіди. Скажімо, історія Дрогобицької солеварні чи ромської паски — це Roots, історія про День подяки — Seeds. Усе це так звані «редакційні матеріали»: їх пишу я, або часом мені вдається залучити інших авторів.

Є теми, які мене цікавлять, і я беру їх, хоч вони не дуже вписуються в «діаспорний» контекст проєкту. Таким чином на сайті з’являються матеріали, наприклад, про бриндзю, результати опитування про різдвяні традиції тощо.

А ще є бібліотека, куди я завантажую книжки, видані в громадах діаспори, приватні кулінарні зошити, якісь окремі артефакти (плакати, листівки, рекламу). Усе це каталогізовано за роком та місцем видання, автором тощо. Мене дуже підбадьорює, коли інформація з файлу чи папки на комп’ютері перетворюється на щось читабельне й корисне не тільки для мене. 

Я постійно щось пишу. В мене великий досвід роботи з контентом, хоча навряд чи це можна назвати «журналістським» досвідом у доброму сенсі того слова.  «Пані Стефі» вже десять років і все, що там публікується, я пишу і фотографую сама. Я мала три гарні книжкові проєкти: «кулінарну редактуру» для книжки Дарії Цвєк, співавторство у перевиданні книжки Ольги Франко, писала тексти для промо-проекту фільму «Фелікс Австрія», відповідала за кулінарну частину у «Львівській кухні» Ігора Лиля. Зараз працюю з Ігорем над проєктом про кухню галицької аристократії, а з товаришкою і колегою Авророю Огородник — над книжкою про борщ.

У тому, що я роблю, я керуюся інтуїцією і добрими намірами. В нас вкрай мало якісного тематичного контенту? Отже, я його створюю. Я можу зісканувати кілька рідкісних книжок і дати до них доступ? Роблю. Мені бракує журналістської «набитої руки» і вміння писати, тому я не така продуктивна, як би мені хотілося. Історія редагувань моїх текстів глибока і широка, бо я вічно незадоволена, як воно звучить. Тож як я в тому почуваюся? Як людина з Impostor syndrome 🙂 але це працює як своєрідний фільтр критичного ставлення до себе.

Авдиторії Seeds and Roots і «Пані Стефи» частково перетинаються, я час від часу роблю кроспостинг, щоб звернути увагу зацікавлених у темі на новий проєкт. Залежно від теми допис може набирати від 150 до 5000 переглядів, але на «Пані Стефі» люди значно активніші. Хоча в тому немає нічого дивного, бо рецепти є цікавішими для загалу. Навіть на Seeds and Roots матеріал із найбільшою кількістю переглядів (майже 14 тисяч) — про рецепт New York Times plum torte.

Найважливішим завданням, яке я ставлю перед Seeds and Roots, є, звісно, залучити контрибуторів, тобто людей, які мають тематичні матеріали і готові ними ділитися. Частково це вдається: мені пишуть на пошту і пропонують записники чи книжки, чи сторінки з часописів. Сподіваюся, таких людей буде більше. Але для цього я мушу перекласти сайт англійською, бо я бачу велику кількість «відмов» у статистиці там, де це стосується користувачів з-за кордону.

Часом я виходжу на полювання за історіями. От, скажімо, побачила в якійсь діаспорній фейсбучній групі пост: старший чоловік виставив фото короваю і кілька рядків про те, що він його спік для доньки, яка дуже хотіла його мати на весілля. Мене цей пост чимось зачепив, і я йому написала. В розмові з’ясувалося, що він є нащадком другої хвилі еміґрації в Канаду, а його мама колись готувала їжу під час візиту королеви Єлизавети до Канади. Я маю намір написати в Букінгемський палац, з’ясувати меню тої подорожі, бо такі речі зберігаються. Буде цікаво побачити там, наприклад, борщ.

Взагалі, я дуже ціную своїх читачів, багатьох з них я знаю: в когось брала інтерв’ю, коли була в США, хтось мені прислав зошити своєї мами чи бабусі, або пачку книжок, ну і звісно, є пул колег, із якими ми обмінюємося інформацією і натхненням (в моменти зневіри).

Яким я уявляю майбутнє проєкту? Великим і грандіозним! Восени я вступила в аспірантуру Інституту народознавства НАНУ, у Відділ соціальної антропології. Моя тема, власне, традиційна кухня української діаспори США, процеси її творення, трансформації та функції. Тому Seeds and Roots для мене зараз — це «вітрина» того, що я робитиму в тракті написання роботи. Я сподіваюся, що сайт допоможе мені і знаходити героїв для інтерв’ю чи невідомі досі видання.

Звісно, маю намір залучати авторів, які пишуть на пов’язані теми. Я від початку бачила це не як соло-проєкт, а радше як тематичний майданчик. Самій це складно втнути. В «ідеальному світі» я дуже хочу зробити з нього великий ресурс із вичерпною бібліотекою кулінарних книжок, виданих в Україні до 1940-х і в діаспорі. Також, маю великі сподівання, що мої читачі присилатимуть скановані приватні кулінарні зошити, які теж є дуже цікавим джерелом для досліджень. Як буде в світі реальному, побачу. Наразі в мене є ще запас міцності. Але в майбутньому, напевно, настане момент, коли доведеться залучати фінансування, робити якийсь краудфандинг. От тоді справжнє майбутнє і з’ясується.

Фотографіями поділилась героїня