Знайомтесь: «Неформат» — онлайн-видання про українську якісну некомерційну музику.
Цьому виданню личить його назва: і за змістом, і за дизайном воно не схоже на жодне інше українське онлайн-медіа. Автори тут використовують нікнейми, а публікації ілюструють переважно обкладинками музичних альбомів.
Перший «Неформат» створили сімнадцять років тому п’ятеро музичних ентузіастів із Києва — спершу як форум, до якого згодом додалася сторінка з новинами, рецензіями і статтями. 2007 року до неформальської онлайн-тусовки долучився програміст Олександр Масовець. 2016-го він перезапустив редакційну частину сайту як окреме повноцінне медіа і став директором проєкту.
Зараз команда «Неформату» — це головна редакторка Ярина Денисюк, , новинний редактор Єгор Фелюст, ґрант-менеджерка Ксенія Янус, редакторка англомовних публікацій Єлизавета Джулай, редактор соціальних мереж Віталій Лендєл, випускова редакторка Аліна Плеська, бухгалтерка Світлана Нестеренко і експерт Микола Мага.
Учасники команди проєкту написали кожен свої суб’єктивні підсумки 2020-го в музиці, які дозволяють познайомитися з ними ближче: Олександр Ярина Микола Єгор Ксенія Єлизавета.
На наше прохання Олександр і Ярина розповіли, як працює і куди рухається їхнє видання.
«Неформат» — це видання для і про тих, хто цікавиться українською андеґраундною (інді, незалежною, DIY) музикою. Для активних меломанів, творчих підлітків, організаторів подій та інших причетних до музичної сфери людей, представників креативного класу, митців, яких об’єднує музика. Ми підказуємо меломанам, що варто відкрити для себе на українській сцені, музикантам — як із ґараж-бенду вирости до великої сцени, стати професійними та конкурентоспроможними, організаторам івентів або менеджерам — на кого звернути увагу.
2016 року Саша отримав у спадок багатий на інформацію, але досить сирий сайт, де практично не було розроблених стандартів. Старим авторам не було цікаво писати для «Неформату», а аудиторія масово перекочовувала в соцмережі. Ярина починала з писання новин і інтерв’ю, й від роботи за сумісництвом поступово перейшла до позиції головної редакторки. На той момент мала лише кількарічний досвід роботи журналісткою в регіональних закарпатських ЗМІ. У якийсь момент ми зрозуміли: аби бути виданням, нам не досить просто розумітись на музиці — треба рости професійно як медіа. Це був гіперстрибок у новий світ. На практиці, власних помилках і тренінгах довелося вчитися організовувати процеси, вдосконалювати якість матеріалів, технічної частини, збирати нових авторів.
Ми починали практично з нуля. Без знань, процесів, контактів, інфраструктури, але з ідеєю, яка давно жевріла і просилась назовні. Ми не мали страху помилятись і пробувати знову. Лише 2017 року редакція перейшла від хаотичного «хапання за все й одразу» до планової роботи з баченням шляхів розвитку на два-три роки вперед. Зараз ми почуваємось командою, яка намагається дотримуватись журналістських стандартів, вивчати запити аудиторії і задовольняти їх, а також вчиться заробляти на життя проєкту. Наша амбітна мета — вийти з українською андеґраундною музикою на європейський рівень.
Українські музиканти за цей час також «подорослішали». Для багатьох із них творчість — це вже не «записав альбом і залив на Bandcamp», а серйозна робота з соцмережами, промо-кампанії тощо. А кілька років тому відчутна частина музикантів сприймала це як гру: вони бавляться в музикантів, ми — в журналістів. Коли ми писали про них, вони репостили й коментували це саркастично: «О, дивіться, які ми зірки — “Неформат” про нас написав!». Зараз у репостах відчувається повага, гурти нам дякують, радіють, що ми про них написали. Деякі називають нас головним ресурсом про андеґраундну музику.
Форум «Неформату» і в 2021 році живе своїм життям. До появи соцмереж він був місцем, де знайомились люди, зацікавлені в певній музиці. Домовлялися про співпрацю, створювали нові гурти, ділилися своєю творчістю, слухали та критикували, підтримували інших таких самих музикантів, анонсували актуальні події, коротше, це було щось на зразок українського MySpace. Зараз це радше шматок історії, база знань про український андеґраунд, що накопичилась на кільканадцять років. Редакція там переважно не сидить.
2019 року ми зареєстрували громадську організацію. Поки що більша частина фінансування ресурсу забезпечується внесками учасників ГО. Ми отримуємо дедалі більше за рахунок монетизації нашого ютуб-каналу та рекламних інтеграцій, почали розвивати Patreon. Доходів із цих джерел вистачає на просування контенту й часткову оплату серверів. Вважаємо, що джерела фінансування мають бути диверсифіковані, це забезпечує стабільність і прогнозованість нашої роботи. Та все ж найцінніша фінансова підтримка саме від читачів, бо видання працює для них і так може бути максимально незалежним.
Позаштатні автори для нас важливі. Ми — нішеве вузькоспеціалізоване видання, й часто наші автори розуміються на певних темах набагато краще, ніж будь-хто з редакції. Маємо близько двадцяти позаштатників, які періодично дописують для «Неформату». Долучитися може будь-хто, написавши, наприклад, на пошту. Ми оцінюємо, як людина пише, з’ясовуємо спільні точки інтересу й домовляємось про тестовий матеріал. Якщо написано добре й людина розуміє, про що і для кого вона пише, оплачуємо роботу й домовляємось про наступну. Після пари текстів додаємо активних авторів у наш редакційний чат.
Коли нема негативних коментарів, ми вважаємо, що все робимо правильно 🙂 У нас така аудиторія, що коли все добре, ніхто нічого не пише. А щойно якісь помилки чи прорахунки, нам швидко дають про це знати. Хоча кількісні показники теж враховуємо, як і їхню динаміку. Зараз щомісяця на сайт заходить 9—10 тисяч людей, і їхня кількість зростає. Із стандартних кількісних показників головний для нас — кількість перепостів: коли людям хочеться поділитись нашим матеріалом з іншими, це справді цінно.
Карантин вплинув на нас не надто сильно. Ми й раніше працювали віддалено, бо члени команди розкидані по всій Україні. Карантин підштовхнув нас до оптимізації витрат, перегляду пріоритетів — наприклад, ми збільшили бюджет на публікації позаштатників, щоб підтримати наших авторів. Стали більше писати про економічну складову та юридичні засади музичної сфери в Україні. Але музика, про яку ми пишемо, не мейнстримна, для більшості наших героїв це хобі, а не бізнес, тому вони не так гостро відчули наслідки локдауну, як який-небудь Hardkiss чи Оля Полякова. Також через карантин ми відмовились від організації концертів. Чи будемо проводити щось у 2021-му, поки що не зрозуміло. Натомість створили свій музичний лейбл — уже готуємо першу збірку.
Один читач із Ізраїлю — якось він приїжджав до України на фестиваль і відтоді цікавиться тутешньою музикою — перекладає наші новини й публікації ґуґл-транслейтом і в такий спосіб стежить за українською сценою. Час від часу пише нам, які нові гурти для нас відкрив. Український RedBull дослухався нашої думки щодо андеґраундних гуртів, формуючи свою музичну добірку. А як приємно чути: «О, я про цей гурт дізнався з вашого тижневого дайджесту!» Це момент, коли усвідомлюєш, що результат твоєї роботи — у позитивних змінах і емоціях людей.
Нам часто дорікають, що сайт застарілий, архаїчний, недосконалий. Але ми не хочемо робити зміни заради змін — це не наше. Нам знадобилося п’ять років, аби зрозуміти, хто ми є, як хочемо виглядати, яким контентом наповнюватись. Тепер ми тримаємо курс на оновлення.
Головна картинка звідси
ДовгийПес 