Як організатори спонукають людей слухати, чим замінити нетворкінг і каву, а також чи діждемося ми знов обнімашок у кулуарах.
«Віртуальні події залишаться з нами надовго» — це одне з передбачень на 2021 рік від Nieman Journalism Lab. «Ера віртуальних заходів навіть у світі після пандемії триватиме», — прогнозує співзасновник видання про науку і медицину Stat Рік Берк. Не можемо сказати, що нас це тішить. Нам подобались часи, коли організатори, спікери та відвідувачі конференцій-лекцій-дискусій бачились і взаємодіяли наживо. Подобалось спостерігати за реакцією аудиторії під час виступів, знайомитися з колегами, пити каву в перервах і кудись їздити машиною або потягом. Та й наша менторсько-консультаційна робота теж перейшла в онлайн. То що, ми більше не будемо мандрувати, зустрічатися, обійматися і спілкуватися наживо? Розбираємось і прогнозуємо разом із організаторами українських медійних івентів — Наталією Пахайчук, Олегом Хоменком, Олексієм Мацукою та Юрієм Опокою.
Що сталось і що змінилось
У березні масові заходи заборонили через загрозу коронавірусу (якого тоді ще не було в Україні). У травні їх дозволили за умови дотримання заходів безпеки, які ускладнюють, а подекуди унеможливлюють нормальну роботу. Та на цьому етапі включився здоровий глузд: кількість хворих на корнавірусну хворобу в Україні весь час зростає, а кількагодинна балачка в закритому приміщенні створює небезпеку не просто зараження, а суперпоширення. Більшість щорічних журналістських івентів спершу перенесли, а потім або взагалі скасували або перевели в онлайн.
Donbass Media Forum 2020 року відбувся вшосте. Онлайн — уперше. «Ми перетворили форум на пряму трансляцію дискусій та воркшопів. Учасники й учасниці половини подій із різних країн говорили різними мовами, підключаючись через зум. Це все потрібно було синхронно перекласти та вивести на два різні ютуб-канали — українською та англійською. У два дні заходу наші трансляції подивились понад 25 тисяч разів. До того ж, тепер у нас є якісні та яскраві записи», — розповідає голова правління Донецького інституту інформації Олексій Мацука.
П’ятий West Media Forum у Луцьку планували ще до епідемії. «Ми наївно думали, що до кінця року все розсмокчеться, й ми будемо першим медіафорумом після карантину, — розповідає організаторка форуму, керівниця інноваційних проєктів CID Media Group Наталія Пахайчук. — Навіть коли стало ясно, що не розсмоктується, ми сподівались пройти між крапельками і провести гібридний форум: привезти спікерів до Луцька, глядачів — за запрошеннями в межах санітарних норм, і все це знімати і транслювати. Локдаун вихідного дня зірвав і цей план». Перший день форуму провели з професійною зйомкою і прямим ефіром із студії «Internews-Україна», другий — лише у зумі. На форум зареєструвалась рекордна кількість учасників — 300.
Старший радник із питань медіа Internews і організатор Міжнародної конференції журналістів-розслідувачів Олег Хоменок розповів, що цього року в конференції взяли участь 700 учасників із сорока країн (третина — не з України). Дванадцята конференція пройшла в «гібридному» форматі — частина спікерів виступала у київській студії з модератором, решта включалась онлайн. Зокрема організатори провели телеміст із конференцією ARIJ – Arab Reporters for Investigative Journalism, яка відбувалась у той самий час.
Команда Львівського медіафоруму була настільки оптимістичною, що встигла відкрити продаж квитків на восьмий форум, запланований на травень 2020-го. Згодом подію перенесли на 2021 рік. Готуючись до форуму, організатори проводять онлайн-заходи, деякі з них доволі велелюдні.
Перехід в онлайн — це погано чи добре?
Добре, бо:
Спростилась логістика. «У попередні роки ми збирали спікерів, модераторів і п’ятсот гостей в одному місті. Мали всіх доставити до місця проведення форуму, поселити на кілька днів. За кілька місяців до заходу треба було домовлятись із готелями та перевізниками, сподіватись, що обійдеться без форсмажорів. Онлайн-захід, звісно, став мобільнішим», — каже Олексій Мацука.
Зменшились витрати. Організатори не платять за квитки, житло і їжу, за фуршети і кава-брейки. Не потрібно орендувати залу. Гонорари за онлайн-виступи — принаймні, поки що — нижчі.
Зросли шанси запросити зірку. Зі спікером легше домовитися про годину онлайн-включення, ніж про кількаденну поїздку. Не тільки відстань і час, а й державні кордони перестають бути перешкодою. Хочеш спікера з Австралії — пишеш, дзвониш, домовляєшся, маєш. «Завдяки співпраці з міжнародними партнерами ми долучили дискутантів не тільки з Європи, а навіть з Австралії та Латинської Америки», — розповідає Олексій Мацука.
«У допандемічні часи, щоб організувати івент на сто людей для українців із лауреатом Пулітцерівської премії, його потрібно було привезти, — каже директор Львівського медіафоруму Юрій Опока. — А значить, за вісім-дев’ять місяців до дати захід потрібно було запланувати, знайти гроші, запросити спікера, купити авіаквитки, зібрати аудиторію. Потрібна була б додаткова програма чи гонорар, бо заради одного виступу мало хто полетить через океан. Зараз у понеділок вранці можна вигадати тему, по обіді знайти спікера, а в середу провести івент».
Можна охопити більшу аудиторію. У тому числі за рахунок людей, які не змогли би приїхати на офлайн-подію. «Часто люди не можуть дозволити собі виділити добу чи більше на поїздку до Луцька — від столиці далекувато та й із більшістю українських міст зв’язок незручний. Тож навіть на пояснення, як до нас доїхати, ми витрачали чимало часу. З європейськими спікерами в нас було б іще більше проблем, адже в Луцьку немає аеропорту, а назва нашого міста часто ні про що не говорить іноземцям», — розповідає Наталія Пахайчук.
Полегшилась комунікація з аудиторією. Так, принаймні, стверджує Рік Берк — людей у зумі можна збирати в кімнати, опитувати, ставити у чергу, вмикати-вимикати, коли захоче модератор. Втім Олег Хоменок оцінює інтерактивність у зумі скептично: мовляв, трохи не те, що наживо.
Легше організувати синхронний переклад. Замість будки і радіонавушників — окремий канал у зумі й перекладач, який може сидіти де завгодно. Та, якщо пощастить, візьме менший гонорар.
Більш насичена програма. Наталія Пахайчук каже, що на офлайн-заході втримати увагу аудиторії можна щонайбільше на півтори-дві години. «А потім — перерва на каву, яка повинна бути довгою, бо всі хочуть поспілкуватись, — каже вона. — Нас раніше критикували через закороткі — двадцятихвилинні — перерви. А в онлайні кожен сам регулює перерви й паузи, може вимкнути камеру і займатися справами паралельно з участю у форумі: борщ варити, новини ставити. Головне — групувати схожих спікерів разом і чергувати їх з умовно протилежними темами (якщо це можливо). Це дозволяє учасникам відключатись на неактуальні для них блоки».
Спростилась робота в групах. «Попри складнощі дискусій у зум-кабінетах, мені все ж видається, що мотивовані, цілеспрямовані й зосереджені люди отримали хороші інструменти для спільної праці, — коментує Юрій Опока. — Цього року ми провели дослідження креативного потенціалу малих українських міст. Частина експертів працювала в полі, натомість люди, які аналізували і формували висновки, були у Львові. Експертна робота потребувала консультацій у режимі нон-стоп. Без уже вкоріненої культури швидких дзвінків і спільної роботи в ґуґл-документах цей проєкт не вдався б, принаймні, у тримісячний термін, який ми мали».
Погано, бо:
Люди втомилися від онлайн-заходів. Для цього вже є спеціальний термін — zoom fatigue. Зумів забагато, вони забирають час, не даючи відчуття присутності та взаємодії з іншими людьми.
Важко втримати увагу. Сидячи за своїми моніторами, люди швидше й легше відволікаються. Проконтролювати залученість учасників практично неможливо, як і повернути їх, коли вони відключились від трансляції.
Зменшились чи зникли доходи від платних івентів. Значною мірою через величезний вибір безкоштовних аналогів. Важко переконати людину заплатити за доступ до зум-конференції або онлайн-трансляції, адже за участь в офлайнових заходах люди платять не так за доступ до знань, як за атмосферу й можливість поспілкуватись. А просто слухати можна й щось безкоштовне.
Обмежені можливості для нетворкінгу. Учасники зум-конференції можуть обмінюватись повідомленнями у чаті, але це зовсім не те, що ми щороку переживали в кулуарах Львівського медіафоруму та інших заходів. «Форум — це не тільки вал інформації, ідей, дискусій, які будеш переосмислювати ще довго після закінчення. Це насамперед можливість зустріти давніх друзів, познайомитися з новими людьми, знайти партнерів», — каже Наталя Пахайчук.
Важко спрогнозувати кількість аудиторії. «Люди можуть прийти на одну панель, яка їм цікава, і проігнорувати інші, — каже Олег Хоменок. — Або учасників буде так багато, що працювати в групах буде складно».
Організаторам важко в процесі. «Оскільки нас небагато й кожна людина має свою ексклюзивну функцію, відлучитись навіть на кілька хвилин було проблематично. Всі дуже потомилися», — розповідає Наталя Пахайчук.
Неясно, наскільки добре все йде. «Для організаторів безперечна перевага офлайну — можливість побачити негайний ефект своєї тривалої роботи, — каже Олексій Мацука. — Ти бачиш захопливі дискусії на сценах, зацікавленість аудиторії, чуєш, як у кулуарах обговорюють те, що щойно почули. В онлайн-форматі багато в чому доводиться рухатись навмання». На відсутність зрозумілого фідбеку від аудиторії — якщо таким не вважати відключення від зум-конференції — нарікає й організаторка West Media Forum Наталія Пахайчук.
Віртуальний захід — це нелегко
Збоку може здаватися, що онлайн-івент організувати легше, ніж традиційний: домовився зі спікерами, розіслав людям лінк на зум, натиснув кнопку — і вперед. Але це тяжка праця.
Багато часу йде на підготовку. «Проведення в Казахстані та Таджикистані триденних контент-лабораторій зайняло в нас два тижні, — розповідає Олег Хоменок. — Ми витрачали на цей проєкт по три години на день протягом десяти днів».
Конкуренція за спікерів і аудиторію. Організаторів онлайн-заходів дуже багато, всі вони претендують на найкращих спікерів і на найактивніших слухачів. «Більшість організацій проводить вебінари — від культурологів до таргетологів. Калейдоскоп відомих прізвищ, провокативних тем і маркетингових підводок — усе це створює грандіозний інформаційний шум, крізь який важко прориватися», — каже Юрій Опока.
Усіх потрібно навчити і відтестувати. Це тільки так видається, що кожен уже вміє користуватись зумом, шерити екран, вмикати звук під час показу відео. Багатьом спікерам доводиться пояснювати все з нуля.
Багато залежить від конекту. Нестабільне підключення до інтернету у спікера або модератора перетворює онлайн-спілкування на тортури для всіх учасників.
Різниця в часі. «Детектор медіа» планував свою онлайн-школу для білоруських блогерів на вечір. Здавалося, що буде нормально, якщо балачка закінчується о десятій вечора — дитячий час. Але організатори вчасно згадали, що в Білорусі наша десята — це вже одинадцята. Що й казати про австралійських, південноазійських або американських спікерів, у яких може бути глупа ніч.
Урізноманітнити формат. Прокляття «голови, що говорить» — цієї вічної проблеми телебачення — вкрай актуальне для зумів. Аби люди так швидко не знудились слухати, їм потрібно пропонувати різні способи взаємодії та отримання інформації. Середньоазійський проєкт, про який згадував Олег Хоменок, проходив у форматах загального вебінару, панельної дискусії, презентацій груп, занять окремих груп із менторами тощо.
Що робити, аби віртуальні івенти були ефективними?
Очевидно, що набір головних ключів до успіху — ексклюзивні спікери, оригінальна ідея, актуальна тема, важливі й потрібні аудиторії знання. Знов-таки, треба шукати способів урізноманітнити формати спілкування (про це є окреме передбачення від Nieman Lab).
Правильний модератор — ще один важливий ключ. Людина не тільки досвідчена в організації онлайн-дискусії, формулюванні питань і вчасному передаванні слова, а й обізнана на темі розмови.
Слід пояснювати аудиторії, навіщо їй саме цей захід і чому взяти в ньому участь — це корисніше й цікавіше, ніж подивитись серіал.
Постійно нагадувати учасникам про подію. Робити розсилки, писати меседжі в телеграмі, періодично публікувати пости-нагадування на всіх сторінках події. «Комунікація має бути інтенсивною і всіма доступними каналами. Якби було більше рук, ми б навіть телефонували!» — каже Наталія Пахайчук.
Розігрувати приз за найкраще запитання до спікера радить Олег Хоменок.
Дарувати корисні речі глядачам, які поділилися відгуками на захід, спробували організатори Donbass Media Forum.
Підстраховувати модератора — ще одна порада від Наталії Пахайчук. Потрібен асистент — людина, яка стежить за чатом, коментарями в соціальних мережах, може зібрати і згрупувати запитання та вчасно передати це людині, яка модерує розмову.
Залучати партнерів і їхні майданчики радить Юрій Опока з Львівського медіафоруму: «Це розширює потенційне охоплення і знижує рівень інформаційного шуму. Якщо чотири організації, які працюють із медіаринком, будуть робити чотири публічні події в один час, це розпорошить увагу учасників. Якщо івент буде один, а всі налаштують крос-трансляцію на своїх сторінках, це й увагу збереже, і аудиторію примножить — win:win».
Точно-точно назавжди?
Навіть якщо коронавірус зникне назовсім, люди припинять ходити у масках і кумедно вітатись стуканням кулачків, офлайн-івенти вже не домінуватимуть так, як раніше. Організатори деяких головних журналістських конференцій планують зробити їх щонайменше частково онлайновими.
«Ми повернемось до офлайну в багатьох випадках або проводитимемо гібридні івенти, на яких люди зможуть бути присутніми і онлайн, і офлайн, — каже Олег Хоменок. — Але у тренінгах знань, напевно, більше практикуватимемо онлайн-івенти».
«Думаю, ми спробуємо мішаний формат, — прогнозує Олексій Мацука. — 2020-й дав нам неоціненний досвід організації подій у кризові часи. Команді й учасникам довелося спробувати себе в нових ролях, і ми переконалися, що можемо реагувати на зміни швидко».
Втім є й інша думка. «Тренінги хай лишаються в зумі, а форуми віддайте назад 🙂 West Media Forum стане офлайновим, щойно це буде можливо. Ми дуже хочемо, щоб усі українські журналісти хоча б раз у житті побували у Луцьку», — говорить Наталія Пахайчук.
«Звичайно, елементи онлайну з нами вже назавжди, й ми будемо їх використовувати, — каже Юрій Опока. — Що ж до медіафоруму як події, то я радикально проти проведення його в форматі онлайн. Найцінніше, що ми створюємо на форумі — атмосфера, яка провокує позитивні емоції, заряджає і надихає. В онлайні цього нема».
ДовгийПес 