Що таке «Честь професії» і чому вам, можливо, варто податись на цей конкурс.
25 лютого конкурс «Честь професії — 2021» почав приймати матеріали. Подаватися можна до 19 березня. Приймають матеріали у текстовому, відео- та аудіоформатах, опубліковані з 1 січня до 31 грудня 2020 року включно. Розповідаємо, що це за конкурс, як у ньому взяти участь і що кажуть наші знайомі і друзі, які отримали премію.
Як податися
1. Перевірити, чи ваш матеріал відповідає критеріям конкурсу, можна тут.
2. Заповнити онлайн-форму на сайті конкурсу.
3. Відкрити доступ до матеріалу за посиланням, якщо він викладений на ґуґлдиску або файлообмінниках.
Основних номінацій шість: інтерв’ю, репортаж, новинне висвітлення резонансної події, аналітика, розслідування і публіцистика. Подавати можна по одному матеріалу в кожну з номінацій, а один і той самий матеріал не можна подавати більш ніж в одну номінацію.
Що це за конкурс і чим він особливий
«Честь професії» організовує Національна асоціація медіа. Це громадська організація, яка раніше називалась Незалежною асоціацією телерадіомовників. Партнери конкурсу — Комісія з журналістської етики (ми про неї писали) та сервіс пошуку експертів HelpSMI. «Честь професії» підтримує Агентство Сполучених Штатів Америки з міжнародного розвитку (USAID).
«Честь професії» відрізняється від інших журналістських конкурсів тим, що його придумали і створили журналісти для журналістів. «До всіх етапів становлення і розвитку конкурсу, від вибору назви до формування журі, долучались і долучаються лише журналісти і медіаексперти. Правила розробляли журналісти — тепер із них сформували наглядову раду. Журі обирають журналісти — рада експертів, до якої автоматично потрапляє кожен лауреат конкурсу», — розповідає керівниця конкурсу Наталія Терес. Організатори, спонсори та меценати «Честі професії» не впливають на жоден вибір — починаючи від формування ради експертів й закінчуючи визначенням найкращих матеріалів.
За словами Наталії, «Честь професії» — це «не про форму матеріалу, а про якість, стандарти та глибину розкриття теми». Торік організатори створили документальний фільм «Звичайні люди, які змінюють країну» на основі матеріалів переможців і фіналістів конкурсу. Фільм показували зокрема на регіональних каналах Суспільного.
Як це працює
Наглядова рада займається стратегічними питаннями розвитку конкурсу і стежить, аби він проводився за правилами. До ради входять:
- Зураб Аласанія, шеф Суспільного
- Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики і співзасновник Громадського радіо
- Олексій Мустафін, медіаменеджер, медіаексперт і письменник
- Діана Дуцик, директорка Українського інституту медіа та комунікації
- Валерій Іванов, президент Академії української преси
- Інна Кузнецова, керівниця Київського бюро «Радіо Свобода»
- Наталія Лигачова, шефредакторка «Детектора медіа»
- Володимир Мостовий, шефредактор «Дзеркала тижня»
- Олег Хоменок, старший радник із питань медіа Internews Network
Також наглядова рада формує відбіркову комісію.
Рада експертів (тут її повний склад) формується з переможців попередніх конкурсів. Вона рейтинговим голосуванням обирає склад журі в кожній із номінацій. Цьогорічний можна побачити тут. Відбіркова комісія добирає від 10 до 30 найякісніших матеріалів із-поміж поданих, а далі їх оцінює журі. Переможців нагородять під час церемонії — торік вона виглядала ось так.
Що змінилось у конкурсі
«Торік ми досить масштабно оновили конкурс, — розповідає Наталія. — Починаючи від основних номінацій, які практично не змінювались із 2010 року, закінчуючи форматом телепродукту. 2021 року ми плануємо також створити якісний, цікавий документальний фільм, який має привернути увагу до тем, які піднімаються в матеріалах журналістів, і до журналістської професії в цілому».
Також торік організатори посилили співпрацю з Комісією журналістської етики. Кілька членів комісії й до того були в наглядовій раді «Честі професії». Тепер комісію запросили перевірити матеріали фіналістів на дотримання етичних стандартів. 2021 року премія матиме спеціальну номінацію від Комісії журналістської етики.
Є ще дві спецномінації: «Пояснювальна журналістика в часи пандемії» від наглядової ради конкурсу та «Експерт-знахідка» від HelpSMI. У спецномінації можна подавати тексти, подані на основні номінації.
Що цей конкурс робить для суспільства і журналістики
Наталія Терес називає три завдання «Честі професії»:
1. Мотивувати журналістів. «Люди йдуть з професії, втративши мотивацію, не отримавши визнання, яке могло би показати, чи на правильному ти зараз шляху, дозволило переконатись, що твоя робота цінується у професійному колі. Конкурс привертає увагу до важливих матеріалів, а їхніх авторів інспектує на професійність».
2. Розповісти суспільству, що в Україні є професійні незаангажовані журналісти та якісні журналістські матеріали, і показати, де їх шукати.
2. Заохотити журналістів дотримуватись стандартів і робити якісні матеріали. «Конкурс ставить високу планку для журналістів, і для нас є викликом, що вони до неї тягнуться».
Навіщо журналісти і журналістки подаються на професійні конкурси? Нам самим цікаво, бо ми ніколи не подавалися. Тому запитали в наших друзів і знайомих, які в різні роки були переможцями «Честі професії», що це їм дало.
Журналістка LB.ua Анастасія Іванців — «надія журналістики» «Честі професії-2020». Вперше подалась на премію 2019-го й несподівано для себе потрапила у шортлист. На церемонії, розповідає Настя, було багато колег і друзів, спілкування й вина — було здорово.
— Мені хотілося зробити героїнь мого тексту видимими. Я писала про сильних жінок, яким відрізали груди через рак молочних залоз. Вони пройшли через купу страхів, і коли їм ніхто не допоміг, вирішили допомогти собі самі і створили пацієнтську організацію.
За рік я спробувала ще раз. Я працюю не задля нагород, я знаю, що моя робота важлива. Але все ж приємно, коли видимі не тільки мої герої та тексти, але і я сама.
Мій матеріал відібрали в номінацію «Найкращий репортаж». Коли я побачила, з якими журналістами туди потрапили, відразу зрозуміла, що нагорода мені не світить. Так і сталося: перемогла Олена Струк. І от я вже йду на вихід зі знімального павільйона, коли мене просять зачекати. Коли ведучий почав оголошувати номінацію, я зрозуміла, що за лаштунками з журналістів залишилась тільки я. Це було справді несподівано. Дуже ніяково почувалась і наговорила в мікрофон якусь фігню.
Я довго не відчувала, що заслужила цю нагороду. Думала, що все одно недопрацьовую. Вона стоїть у мене вдома на поличці, я її рідко помічаю, але іноді згадую емоцію, з якою виходила на сцену її забирати. Це нагадує мені, що мені лише 25 і я вже молодець, що в журналістиці я не випадково. І я можу забути про цю статуетку, а мої тексти від того не стають гіршими.
Федір Прокопчук із колегами з hromadske отримав спецнагороду «Честі професії» 2017 року в номінації «Будуємо Україну разом» за проєкт «Реформа».
— Мені зателефонували і сказали, що нас номінували. Я сказав «ОК» і забув про це. За тиждень прийшло запрошення як номінантові, і я навіть планував забігти на церемонію. Але чи то дедлайн якийсь горів, чи текст дописував, чи вичитував — застряг у редакції. Про те, що я виграв нагороду, дізнався від Каті Горчинської, тогочасної керівниці «Громадського», яка накричала на мене за те, що я не там 🙂 На щастя, мене підстрахували Андрій Сайчук та інші колеги. Там було написане моє прізвище як редактора — потім мене за це підколювали, мовляв, про інших забули, а я пропонував виправити напис на статуетці лазером.
Насправді було приємно отримати цю нагороду, бо ми робили програму з цікавими людьми про важливі і потрібні речі. Ця нагорода стала приємним бонусом для переговорів із донорами щодо наступних проєктів: коли люди знають, що ти робив щось вартісне, це підвищує шанси на співпрацю.
Журналістка Мар’яна П’єцух перемогла 2019 року в номінації «Найкращий матеріал з громадянською позицією» із серією матеріалів про справу Катерини Гандзюк, які виходили на «Українській правді». Вона називає кілька причин, чому подається на конкурси:
— По-перше, якщо тема, над якою ти працювала, є тобі особисто вкрай важливою. Ти хочеш нагадати про неї, привернути увагу, бо не всі могли бачити матеріал. По-друге, це особистий зріз твоєї профпридатності на медійному ринку.
Подаючись майже щороку, я розуміла, що цей матеріал, напевно, не здобуде перемогу. Зазвичай у кожній номінації є кілька матеріалів, автори яких (особливо розслідувачі) працювали над ними місяцями, й ти розумієш, що конкурувати з ними не зможеш. Але якщо матеріал виходить у фінал, цього достатньо для підвищення самооцінки і заспокоєння: мені варто лишатись у професії. Думаю, в більшості журналістів бувають етапи вигоряння, переосмислення своєї користі в професії, втрата відчуття потрібності й важливості читачу. Або просто зникнення фінансової мотивації, адже журналістам в Україні платять мало (а можна ж перевчитись на програміста!) Втім у «Честі професії» немає грошової нагороди, тому від скрути ця премія не врятує 🙂
Після перемоги я не подавалась. Мене запросили членкинею журі в одній із номінацій, і я не була певна, чи коректно буде подаватись в іншій. У майбутньому, напевно, подаватися буду. До того ж, останні півроку я працюю в дещо новому для себе форматі, й цікаво, як його оцінять колеги.
Рівненська журналістка-розслідувачка Анна Калаур у 2018 році стала «Надією журналістики» за матеріал про сексуальні домагання в університеті, створений для «Слідства. Інфо». А потім разом із Вікторією Журавель отримала «Честь професії» 2020 року за цикл матеріалів, що вийшли у виданні «Четверта влада».
— Обидва рази подавалася, бо мені було цікаво й важливо зрозуміти, наскільки якісні ці матеріали. Чи можуть вони конкурувати з матеріалами відомих журналістів. Чи виросла я сама як журналістка. Звісно, хотілось визнання, адже на роботу пішло багато часу й сил. До того ж, я вважала обидва матеріали сильними, а такі конкурси дають матеріалам друге життя.
У 2018 році мені було важко повірити у перемогу. Я отримала нові пропозиції роботи й співпраці, поставила собі високу планку, і, якщо чесно, мені було важко до неї дотягнутися. Лише з часом розумієш, що нагороду отримав один твій матеріал, і це не значить, що решта — такі ж хороші, а ти — краща за інших журналістів. Після виграшу не варто тримати себе в напрузі й вимагати від себе шедеврів.
Ірина Виртосу, координаторка проєктів центру прав людини Zmina, подавалася на «Честь професії» кілька разів. 2017 року вона стала переможницею в номінації «Найкраще подання складної теми» з матеріалом «Війна, яка не відпускає: насильство у родинах учасників АТО», який вийшов у журналі L`Officiel.
— Це була дуже резонансна тема в той час, і мені було надзвичайно важливо, що мою роботу оцінили колеги по цеху. Я в черговий раз довела собі, що варті визнання всі мої зусилля: розробка складних, але важливих тем, емоційне навантаження, недоспані ночі. Я почувалася щасливою. Не очікувала, що саме цей матеріал переможе, бо робила ставку на інший текст.
Для мене «Честь професії» — це український пулітцер або «журналістський оскар». Саме слово «честь» має велику вагу в професії. Непросто в нинішніх умовах зберегти цінність професії, дотримуватись журналістської етики, бути визнаним у журналістській спільноті й мати довіру аудиторії. Глобально ця нагорода не змінила мого життя: я так само намагаюся дотримуватись стандартів, шукати несподівані кути подання «вічнозелених» актуальних тем і висвітлювати проблеми, які лишаються в тіні. Тепер я в журі цього конкурсу, тому більше не подаюся — мені цікавіше, так би мовити, «відпрацьовувати карму».
Головне зображення звідси
ДовгийПес 