Якщо ви не здатні на трудові подвиги між «я попісяла» і «хочу бавитись», це нормально.
Люда пропонує обмежити цей текст одним словом: «ніяк». Але ми, здається, вже використовували цю фішку. В Україні карантин, і наступні тижні багатьом медійникам, які зазвичай ходять у редакцію чи зависають у кафе, бібліотеках і коворкінгах (як ми), доведеться працювати з хати. В компанії свинки Пеппи, баранчика Шона, знуджених і спраглих спілкування дітей, а також начальства чи замовників, які нагадують, що роботу — на відміну навчання в садочках і школах — ніхто не скасовував. Ми чуємо ваш біль і підшукали для вас дещо заспокійливе та, можливо, навіть корисне.
А що тут страшного? Сидиш собі вдома, працюєш…
«Працювати вдома й піклуватися про дітей водночас — це шлях до біди», — відповідає Зоуї Вілямс із The Guardian. Робота вдома з дітьми — це:
— на кілька годин довший робочий день;
— вимушена робота пізно ввечері, вночі та вдосвіта;
— графік не те що «ненормований», а такий, що його неможливо спланувати;
— неможливість зосередитись;
— постійні моральні дилеми: «усі завдання перемішуються, і ти не можеш зробити щось без відчуття, що маєш робити щось інше»;
— дуже ймовірні провалені дедлайни та невдоволене керівництво або замовники;
— дуже ймовірне почуття провини за те, що не приділяєш достатньо часу ні дітям, ні роботі.
Картина роботи-вдома-з-дітьми може бути менш або більш трагічною в залежності від кількості, віку та особливостей особистості дітей, (не)залучення обох батьків або інших членів сім’ї, а також від сезону, житлової площі й від того, скільки годин на день дітям можна дивитись мультики. Вам пощастило, якщо ваш дотеперішній досвід відрізняється від описаної картини в кращий бік.
Американці Карен Елперт пощастило менше. «Бути мамою, яка працює, чи бути домогосподаркою, яка сидить удома з дітьми — шалено важко. Але бути мамою, яка працює-вдома-з-дітьми, важко зовсім по-іншому. Це означає ігнорувати свою дитину і весь день почуватися так, ніби ти її підводиш. Кожен день я мусила казати своїм дітям відчепитись від мене», — пише вона, дуже натуралістично описуючи свої домашньо-робочі муки.
А на додачу до всього, якщо ви насмілитесь публічно пожалітися на таке життя в соцмережах, вам швидко пояснять, що самі народили — самі винні, що здоров’я дітей важливіше за все на світі, а також що ви саме для того стали батьками, щоб бути з дітьми завжди, робота у вас чи ні. І порадять не нити.
Ключові тези для автотренінгу:
- Ви не погана мама (тато, дідусь, бабуся, старший брат…), хоч як ви почуваєтесь.
- Ви не самі, є багато людей, які почуваються погано у схожій ситуації.
- Нема ніякого вибору між дітьми і роботою — ви просто вимушено поєднуєте роботу й догляд за дітьми.
- Вам не треба бути суперлюдиною, а трудові й батьківські подвиги нікому не потрібні.
- Це нормально, що ви, сидячи з дітьми, робите менше роботи, ніж зазвичай. Якщо ваш роботодавець вас у цьому звинувачує, він козел.
Окей, але що робити, якщо працювати все одно треба?
Поясніть дитині ситуацію. З немовлятами це не працює, але якщо дитина вже розуміє слова, вона може зрозуміти, що ви мусите присвятити якийсь час роботі. Звісно, це не змусить її сидіти тихенько весь день, але ваша періодична незалученість у спілкування буде для неї менш драматичною.
Поясніть, що таке робота. «Мама/тато не працює, а просто сидить за ноутбуком (скролить телефон)» — так це може бачити ваша дитина. Можливо, їй буде зрозуміліше, коли вона побачить текст, робочі файли для монтажу відео абощо. Деякі діти охоче бавляться в роботу поруч із дорослими.
Домовтеся про поведінку в надзвичайних ситуаціях — наприклад, коли ви берете коментар телефоном. Кілька репетицій, спеціальні знаки, про які ви домовитесь заздалегідь — і дитина, можливо, не залізе вам на голову з диким криком посеред телефонного інтерв’ю чи відеодзвінка.
Робоче місце і робочий одяг. Робота-вдома-з-дітьми — це спокуса валятися з ноутбуком посеред іграшок на підлозі дитячої кімнати, цілий день ходити в піжамі й навіть не вмиватися. Є кілька причин, чому це погана ідея. По-перше, самоорганізація — поки ви в трусах чи в піжамі, вам важче зібратись. По-друге, ваш образ в очах дитини: якщо ви в піжамі, важко ставитись до вашої роботи всерйоз. Навіть якщо ви не можете усамітнитись у кабінеті або окремій кімнаті, постарайтесь облаштувати робоче місце і вбратися якщо не по-діловому, то хоча б не в піжаму.
Плануйте день. Якщо це можливо, робіть це разом із дитиною. Якщо дитина вже розуміє, що таке час (або «велика стрілочка і маленька стрілочка на годиннику»), поясніть, що з другої до третьої ви будете займатись кожне своєю справою. Ви — працювати за комп’ютером, дитина — малювати чи збирати конструктор. Не відразу, але з часом це може ритмізувати ваше щоденне життя. Ейпріл, журналістці-фрилансерці і мамі чотирьох дітей, це вдалося: вона пише, що діти добре сприймають розклад, особливо якщо знають, що мама писатиме рівно годину, а потім буде прогулянка.
«Спочатку бавимось, а потім я працюю» — а не навпаки, хоч вам би, напевно, хотілося спершу попрацювати. Дитина радше дасть вам спокій, якщо ви вже приділили їй увагу. Спробуйте — це важко, але все ж, — бути в цей час із дітьми, а не зі своєю роботою в голові.
Якщо можете, підіть із хати. Блогерка Ронда Франц радить знайти місце, де діти можуть бавитись, а ви — працювати, дивлячись за ними впівока, але при цьому не відволікатись на інші хатні справи та щохвилинні походи до холодильника. Влітку це може бути пісочниця, взимку — ігрова кімната. Якщо, звісно, це не суперечить букві й духу карантинних заборон.
Навіть удома — відокремте роботу від хатніх справ. Коли вам уже пощастило сісти за комп’ютер, поки діти горнуться до свинки Пеппи чи сплять, не перемикайтесь на прання, прасування чи готування їжі. Замовте доставку їжі, врешті-решт, і попрацюйте спокійно.
Не «піди побався», а «ось тобі конструктор». Дітям часто буває важко вигадати собі заняття, але ви можете підказати, чим зайнятись у наступні п’ятнадцять хвилин, або дати завдання. Звісно, вам доведеться бігати дивитись на малюнки чи хвалити споруди з конструктору раз на п’ять хвилин.
Тиха година. Маленькі діти сплять удень, даруючи батькам час на перепочинок і-або роботу. Зрештою — в кого у три-чотири роки, в кого пізніше — ця благодать припиняється. Фрилансерка Гезер Левін радить залишити дітям тиху годину — час, коли бавляться без галасу й наодинці. Для цього можна, наприклад, мати коробку з ексклюзивними іграшками.
Маєте час на роботу — фокусуйтесь. Телефон, месенджер, серіальчик і все інше, що ви звикли поєднувати з роботою, залиште на потім. Постарайтесь використати час, поки дитина спить або чимось зайнята, із максимальною користю.
Не робіть найважливіші речі похапцем. Ви можете примудритися написати текст у проміжках між «подивись, яку я квіточку намалювала!» і «я попісяла!», але не поспішайте висилати його редактору. Перечитувати фінальну версію краще тоді, коли дитина спить або гуляє з кимось іншим, а ви не в пеклі.
А як щодо мультиків і ґаджетів?
Це дискусійна тема: частина батьків категорично не долучає дітей до екранної культури до певного віку, а потім обмежує мультики та ігри. Інші ставляться до цього спокійніше; є й зовсім ліберальні. Діти теж по-різному ставляться до таких розваг — від узалежнення до байдужості. Середньостатистична дитина хоче дивитись трохи більше мультиків, ніж їй це дозволяють пересічні батьки. Звісно, це велика спокуса — зняти ембарґо й вивільнити час для роботи.
Фрилансерка Сара Робінсон каже, що в цьому немає нічого страшного: «Ми не хочемо, аби діти забагато залипали перед екранами, але ж і рахунки нам треба оплачувати. Тому не почувайтесь погано, якщо ваші діти подивляться ще один мультик, аби ви могли доробити роботу». Для заспокоєння совісті вона радить ставити дітям щось освітнє або пізнавальне.
Мультфільми — не героїн, і дитина не узалежниться від свинки Пеппи, навіть якщо дивитиметься її цілий день. Якщо зазвичай ви обмежуєте споживання екранних розваг, але маєте намір його зняти — скажіть дітям про це, назвіть їм нові рамки й термін дії цих правил. Карантин або канікули минуть, і можна буде повернути старі.
Ви не розумієте, це все не працює, все дуже складно!
Якщо вам важко й нічого з цих порад не допомагає, говоріть про це і просіть про допомогу близьких і друзів — це не соромно. Поясніть партнеру/партнерці (якщо він/вона є), коли і скільки часу вам потрібно на роботу, і попросіть узяти турботу про дітей на цей час на себе. Залучайте старших дітей (якщо вони є), аби вони розважали молодших — хоч би й за платню. Якщо можете — найміть няню; якщо ви ще ніколи не наважувались віддавати свою дитину під нагляд чужої людини, зробіть це вперше. Всі ці речі соціально дискомфортні, але вимушене сидіння вдома з дітьми без звільнення від виробничих обов’язків — це в принципі надзвичайна подія.
Навіть ті фрилансерки, які описують свій досвід роботи-вдома-з-дітьми як вдалий, попереджають, що бувають пекельні дні. Хвора чи перезбуджена дитина, хворі чи виснажені ви, магнітні бурі, ретроградний Меркурій і все, що може статися, аби завадити вам встигнути до дедлайну. Не намагайтесь стрибнути вище голови. Попередьте начальство, що не встигаєте, видихніть, обійміть свою нестерпну дитину й повертайтесь до роботи тоді, коли зможете.
Головне зображення звідси.
ДовгийПес 