В епідемії Covid-19 немає ні «іншої сторони», ні «альтернативних фактів».
Вірус Covid-19 уже в Україні. Його інформаційно-емоційна проєкція прийшла в Україну набагато раніше, насіяла паніки й наробила лиха — чого варта лише потворна сцена протистояння в Нових Санжарах. Тут ми не унікальні — іранці ось підпалили клініку, яку вважали місцем коронавірусного карантину. «Тексти» провели ґрунтовне дослідження й показали, як до сум’яття та паніки на Тернопільщині і в Нових Санжарах причетні медіа — одні безвідповідальні, інші зловмисні. Ще одне дослідження демонструє, як медіа нагнітали емоції довкола «смертельного вірусу» заради рейтингів.
Масовий психоз — штука вкрай небезпечна. Якщо ми не хочемо, аби співгромадяни попідпалювали й позакидали камінням одне одного (а разом із тим і нас), про новий вірус треба говорити максимально чітко, обережно та відповідально. Особливо якщо ми — медіа.
Медіа-шмедіа, а як же провалена владою комунікація?
Владу справді багато критикують за те, що вона не донесла до всіх, кого це стосується, чіткої та вчасної інформації про коронавірус. Зараз Міністерство охорони здоров’я, принаймні, частково виправилося: запустило сайт «Коронавірус в Україні», на якому є офіційна заспокійлива інформація та поради. Критикувати міністерство і владу загалом важливо, але в цьому випадку навряд чи це допоможе. На жаль, у тому, що сталося, нічого нового — непоінформованість, мракобісся і бездумне поширення брехні шкодить громадському здоров’ю більше за будь-який коронавірус.
Що конкретно робити і не робити журналістам?
Інститут масової інформації розробив поради для медіа. Експерти радять:
1. Не вживати епітетів у повідомленнях про коронавірус, зокрема не називати його смертельним.
2. Розповідати важливу конкретику про хворобу — симптоми, шляхи поширення інфекції, способи профілактики тощо.
3. Повідомляти тільки точну і перевірену інформацію, бажано підтверджену з офіційних джерел. (Поширення неправди чи напівправди про першого українського інфікованого та його дружину вже мало не призвело до біди).
4. Обов’язково перевіряти інформацію про спалахи хвороби в офіційних джерелах — Міністерстві охорони здоров’я чи інших органах влади. (Про те, як втриматись від поширення новини, поки вона не перевірена, читайте тут).
5. Брати коментарі в компетентних лікарів — епідеміологів-інфекціоністів. (Про те, як добирати експертів, читайте тут).
6. Не поширювати без перевірки інформацію зі соцмереж та інших сумнівних джерел. (Ось вам, до речі, 15 сервісів для перевірки інформації).
7. Розрізняти підтверджені випадки захворювання й підозри на хворобу.
8. Чітко авторизувати всі думки медиків — ніяких «лікарі кажуть». Важливо показати, що людина, якій належить коментар, думка чи оцінка, справді компетентна у цій сфері та володіє інформацією. (Як писати про медицину, щоб не нашкодити, читайте тут).
9. Не наголошувати на походженні вірусу з певної країни чи міста (Китай, Італія, Чернівці…), аби не налаштовувати аудиторію проти людей, пов’язаних із цими місцями.
10. Не використовувати зображення реальних людей для ілюстрування матеріалів про коронавірус.
Якісні джерела інформації — це які?
Тут ми довіряємо порадам Уляни Супрун. Вона дає перелік організацій, чиї дані можна використовувати у матеріалах: Центр громадського здоров’я України, Міністерство охорони здоров’я України, World Health Organization (WHO), World Health Organization Ukraine і CDC. Ті самі організації, крім останньої, радять на офіційному сайті.
Дописи самої пані Уляни читати також корисно: Як зменшити ризики захворіти, Про фейковий захист від коронавірусу, Що варто знати про вірус, Про дезінформацію і коронавірус, Про коронавірус і грип, Як спрямувати занепокоєння у продуктивному напрямку і База знань про СОVID-19 з достовірними джерелами і візуальною інформацією.
Nieman Lab зробив добірку спецпроєктів, розсилок та інших продуктів англомовних медій, що присвячені епідемії.
Кого точно не треба цитувати і слухати?
Сайти-сміттярки, які нагнітають паніку. Медіа Медведчука та інші проросійські видання, які маніпулюють темою коронавірусу, аби налякати суспільство і зайвий раз довести неспроможність влади. Локальні видання, які поширюють інформацію з соцмереж або навіть із перших рук, але не перевіряють її або можуть неправильно її трактувати.
Загальне правило: якщо ви не ніколи не чули про це видання чи джерело, не поширюйте його матеріали взагалі або дуже ретельно перевіряйте кожен факт. Це стосується не лише коронавірусу, але в цьому випадку наслідки недбалості можуть бути смертельними (наприклад, когось спалять сусіди).
А, і ще. Секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данилов сказав, що найкращі ліки від коронавірусу — цибуля, часник і сало. Не слухайте його, він телепень. Ліків від коронавірусу нема.
Окей, це все очевидно — які ще будуть поради?
Видання The Open Notebook опублікувало добірку порад щодо висвітлення епідемії коронавірусу від Лори Гельмут, редакторки відділів здоров’я та науки The Washington Post. Ось деякі з них:
Давайте визначення термінів у кожному матеріалі. Можете створити словничок і давати лінк на нього. Важливо перекладати медичний жаргон, якого не розуміє масова аудиторія, та пояснювати речі на зразок «карантину» чи «обсервації» — значення цих слів знають далеко не всі.
Відповідайте на запитання читачів у соцмережах і не стидайтесь поширювати посилання на свої матеріали — людям зараз потрібен контент про епідемію, якому можна довіряти.
Не давайте слова політикам, які намагаються маніпулювати темою коронавірусу, применшуючи або перебільшуючи небезпеку. Також не варто давати слова людям, які прагнуть нажитись, продаючи чудодійні засоби від вірусу, та антивакцинаторам, які плекають свої теорії змов.
Уникайте хибного балансу. Нехай говорять тільки справжні експерти. Думку лікарів та науковців не потрібно врівноважувати мракобісами та членами товариства пласкої землі. Немає ніякої «іншої сторони» в темі коронавірусу.
Спростовуйте дезінформацію, яка вже поширюється в медіа або в інтернеті. Знайдіть докази того, що ця інформація неправдива, розкажіть, як є насправді, та поясніть, чому, на вашу думку, неправда виникла й поширилась, кому це може бути вигідно.
Не кажіть «не панікуйте». Це лише посилює паніку. Краще визнайте, що деякі люди стурбовані, й це не дивно, адже невідомо, чим усе закінчиться, але… (Далі поясніть, як усе насправді і що можна зробити, аби не заразитися).
Чесно кажіть про те, чого ми не знаємо. Це новий вірус, і науковці досі з’ясовують про нього деякі важливі речі.
Не «іншуйте» групи ризику. Люди, які могли контактувати з хворими, їздили в Китай чи Італію абощо, не винні в цьому. Те, що перші випадки зараження були в Китаї, не робить китайців відповідальними за цю епідемію — віруси не розрізняють національності.
Не припиняйте писати і пояснювати. Можливо, ви вже написали десятки матеріалів про коронавірус, але розуміння серйозності ситуації з коронавірусом з’являється в нових і нових людей. Поки вірус зосереджувався в Китаї, люди могли не звертати на нього увагу, але тепер, коли він загрожує їм безпосередньо, потрібно все їм розтлумачити — навіть якщо доведеться повторюватись.
Додавайте контекст. Пояснюйте своїй аудиторії, як працює система охорони здоров’я, що таке віруси, як діє імунна система тощо. Люди, які зазвичай не цікавляться цими темами, зараз більш відкриті до такої інформації. (Ось, до речі, дуже класне пояснення українською про віруси).
Показуйте людей, які протистоять епідемії. Лікарів, медсестер, службовців Міністерства охорони здоров’я, фармакологів, які виробляють вакцини, генетиків та інших фахівців. Нехай вони розповідають про те, що вже вдалося зробити, і про те, що вони планують робити, аби перешкодити коронавірусу.
А якщо нам самим страшно?
Це нормально. Медійники — це люди, їм притаманне все людське, зокрема й страх. Але треба намагатися не впускати страх у свої матеріали, а натомість спокійно говорити про загрозу і про те, як її зменшити. Будьмо здорові й не кашляймо 🙂
Головна картинка звідси.
ДовгийПес 