Яких правил редагування фото слід дотримуватись, щоб не отримати на горіхи від Ґрети Тунберґ.
У липні 2005 року вокалістка групи «Таліта Кум» Юлія Міщенко опинилась на обкладинці розважального додатку до тижневика «Високий Замок». Вона дивилась на читачів широко розплющеними очима — чудернацькими, блакитними і… не своїми. Їх дофотошопив більд-редактор видання, якого не задовольнило оригінальне фото співачки з заплющеними очима серед квітів.
Чужі очі
Кароока Юлія погрожувала виданню судом, хоча, здається, все скінчилося мирно.
Чого не скажеш про свіжий скандал через відредаговане фото Associated Press. Кореспондент агенції на світовому економічному форумі в Давосі сфотографував славетну Ґрету Тунберґ із чотирма іншими активістками. А потім відрізав крайню ліву — Ванессу Накате з Уганди.
Колаж Buzzfeed
За версією фотографа, йому не сподобалась будівля, на тлі якої стояла дівчина (ну, й півобличчя невідомої людини на задньому плані, напевно ж). Але чорношкіра Ванесса сприйняла своє зникнення з фото, на якому залишились четверо білих дівчат, інакше, й мільйони людей, стурбованих расизмом і ксенофобією, також. Попри те, що АР в цей день і раніше не раз публікувала зображення Накате, одне обрізане фото стало приводом для потужної критики, зокрема з уст Ґрети Тунберґ. Агенція дуже-дуже перепрошує, обіцяє більше так не робити і провести тренінги для своїх працівників, аби вони шанували розмаїття. А також вимагатиме від редакторів зробити журналістику АР «більш інклюзивною».
Доля фотографа-обрізайла невідома, однак в історії західних медій є чимало прикладів, коли людина прощалася з роботою за коригування фото. Наприклад, кореспондента Los Angeles Times звільнили за видалення дерев із фотографії, зробленої в Іраку.
Вочевидь історія з фото Накате — удар по репутації агенції, яка, до речі, відкрито і чесно пише про свою помилку й не намагається вдати, що нічого не відбулося. Редакційні правила Associated Press були порушені. «Фото АР повинні завжди розповідати правду, — йдеться в етичному кодексі агенції. — Ми не змінюємо зміст фотографій і не маніпулюємо ним у жоден спосіб. Зміст фотографій не повинен бути скоригованим за допомогою фотошопу чи будь-яких інших інструментів. Жодні елементи не повинні видалятись із фотографії чи додаватись до неї. Не можна маскувати обличчя та зовнішність людей на фото. Можна лише ретушувати зображення для покращення якості фото, зіпсованої через з технічних причин».
Агенція дозволяє своїм працівникам вносити незначні зміни в ілюстрації у разі потреби, зокрема й викадровувати частину фото, робити зображення чорно-білим або змінювати кольори. Водночас не можна змінювати чіткість, контрастність, кольори та насиченість фото, розмивати фон абощо. Заборонено також видаляти «червоні очі». Якщо АР отримує фото від інших джерел уже відредагованим, у підписі слід написати, як саме змінили зображення, і пояснити, навіщо це зробили.
Це суворі правила. Наприклад, якщо єдине фото героя, яке у вас є, зроблене на «мильницю» зі спалахом у 2005 році, ви маєте публікувати його з червоними очима. А якщо герой прибрав свої червоні очі з фото, перш ніж давати його вам, — написати про це в підписі. Навіщо так ретельно?
Одна з причин стає очевидною, якщо поглянути на небезпечні фейки, створені у фоштопі. Американський паспорт Давида Арахамії, втеча Порошенка від людей на мітингу в Житомирі, фальшива обкладинка Time з Дональдом Трампом і присобачена голова Опри Вінфрі, «докази» причетності України до катастрофи малайзійського літака МН17 — ось тут ще більше недавніх історій.
Фотофейки в медіа мають давню історію. За десятиліття до появи персональних комп’ютерів і програм обробки зображень медіа «фотошопили» Гітлера, Сталіна й Фіделя Кастро. Поступово стандарти відповідальної журналістики утверджувались, і маніпулювання зображенням стало настільки ж неприйнятним, як і маніпулювання фактами. Тепер уже навряд чи хтось сперечатиметься з тим, що збільшення зросту президента на фото, аби він виглядав поважніше поруч із іноземними лідерами — брехня, а не акт патріотизму.
У Кодексі етики українського журналіста теж написано, що «редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст». У славнозвісних «стандартах ВВС»: «Нам належить стежити за тим, щоби будь-яка цифрова обробка… не спотворювала змісту подій, не змінювала впливу справжнього матеріалу чи іншим чином не вводила в серйозну оману наших слухачів та глядачів». На цьому відео від Deutsche Welle показано, як розпізнавати відфотошоплені фото. Втім фейкотворчі технології завжди на крок випереджають фейкорозпізнавальні, а людям погано вдається розпізнавати фейки неозброєним оком.
Із фальшивками зрозуміло. Але ж герой із прибраними червоними очима — не фейк. Користувачі соцмереж радо користуються інструментами для збільшення очей, видалення прищів та іншою онлайн-косметикою, й ніхто не закидає їм, що їхні покращені портрети — фальшивка. Чому те саме не можна робити фотожурналістам і редакторам?
Річ у тім, що ціна помилки на зразок казусу з Ванессою Накате для медіакомпаній, чиїм головним капіталом є репутація, дуже висока. У часи, коли соцмережі та таблоїди переповнені фейками, якісним медіа важливо, аби аудиторія їм довіряла й не починала сумніватись у кожному фото, що виходить на шпальтах або у стрічці. Тотальна заборона та жорсткі покарання навіть за невинні порушення — єдиний дієвий запобіжник для людей, які «хочуть як краще» і примальовують герою очі.
Фото, які відображають не змінену й не «покращену», а реальну реальність — це те, що дозволяє відповідальним медіям залишатись по правильний бік межі між журналістикою та рекламою/шоубізнесом. Рекламну та модну індустрії здавна критикують за редаговані фото. Мовляв, вони нав’язують аудиторії стереотипні уявлення про красу, принагідно створюючи жінок без колін та заражаючи мільйони людей комплексами щодо їхньої природної зовнішності. Згадаймо лишень скандал із «схудлими» ногами актриси Клаудії Кардинале на Канському кінофестивалі або заборонену у Великій Британії рекламу туші для вій. Французькі друковані видання зобов’язані ставити позначку «відретушовано» на змінених фотографіях моделей. Навряд чи ця критика в осяжному майбутньому змусить рекламістів і фешн-блогерів публікувати тільки неретушовані фото, але журналістам важливо не брати участі в цьому тотальному прикрашанні дійсності.
У редакціях українських медій зазвичай немає детально прописаних правил поводження з фото (а ще частіше — нема ніяких). Аби порадити вам щось корисне, ми проаналізували редакційні настанови кількох західних медій і співставили їх із реаліями української журналістики. Отже:
Завжди знайте, звідки фото і хто його автор. Якщо джерело, від якого ви отримуєте фото, не може чи відмовляється назвати його автора, це тривожний дзвоник. Те, що фото до вас опублікувало пристойне видання, нічого не значить. Фотографії «з інтернету» і «з соцмереж» могли бути сфальсифікованими ще до того.
Не змінюйте фото без потреби, особливо портретні й репортажні. А особливо-особливо ті, на яких зображені важливі, конфліктогенні персонажі чи події. Навіть якщо ви точно впевнені, що нічого не спотворите, краще не варто.
За жодних обставин не видаляйте з фото людей та інші важливі об’єкти, ну і, звісно, не вставляйте їх туди. Це вже фальсифікація. Порушенням етики вважається заміна фото на його дзеркальне відображення, перетворення вертикального фото на горизонтальне й навпаки, а також, як ми вже зрозуміли, кадрування, яке впливає на зміст. Після обкладинки з фотографією єгипетських пірамід, яку розкритикували як фейк, журнал National Geographic сформулював у редакційній колонці свою політику щодо редагування фото. Виявилось, що фото було зняте горизонтально, але з нього викадрували вертикальний фрагмент для обкладинки.
«Підтягуючи кольори» та «граючись зі світлом», не перетворюйте ніч на день, а темношкірих людей на світлошкірих чи навпаки. Кольори, яскравість та різкість фотографії не мають впливати на сприйняття. Журнал Time оскандалився, опублікувавши затемнене фото засудженого футболіста О Джей Сімпсона. Кадр був знятий поліцією, тому, на думку критиків, його не можна було використовувати як ілюстрацію та змінювати. Попри те, що Сімпсон чорношкірий, журнал звинуватили в расизмі.
Не робіть героїв «гарнішими», якщо вони вас про це не просили. Замазані прищі чи вибілена усмішка можуть сприйматись як образливий натяк на те, що з їхньою зовнішністю щось негаразд. Відомий приклад співачки Lorde, яка обурилась, побачивши своє фото з замальованими прищами, а згодом не раз публічно виступала за право людей із недосконалою шкірою бути зображеними як є. Якщо вас змушують ретушувати портретне фото, хоча б покажіть його героєві перед публікацією.
Відмовляйтесь від нереально красивих фотографій. Звісно, справжній фотохудожник може знайти красу навіть у найпотворнішому — гаразд, нехай демонструє свої фото в галереях та клікбейтних онлайн-добірках. Прикрашена (як і навмисно спотворена) дійсність може вплинути на думку аудиторію. Етичний кодекс Національної асоціації прес-фотографів США застерігає фотографів від «неправдивих» фото.
Добираючи фото героїв для публікації, уникайте маніпулювання емоціями. Навіть якщо дуже хочеться обрати потворного Путіна чи схожого на мерця Медведчука, величного Порошенка чи спокусливого Вакарчука, пошукайте щось нейтральніше. Особливо це важливо, якщо ви співставляєте кількох людей у тексті.
Не приховуйте обличчя героїв без вагомої причини. Якщо фото образливе, містить сцени насильства чи порушує права дитини, розмазане обличчя цього не змінить. Фотоагенції забороняють штучно приховувати обличчя навіть із міркувань безпеки, тому, щоб убезпечити своїх героїв, репортери часто знімають їх зі спини, проти світла абощо. Втім ні розмивання обличчя, ні знімання зі спини не гарантує, що героя не впізнають. Найкращий спосіб не підставити героя, якому загрожує небезпека, — не публікувати його фото.
Попереджайте читачів про те, що фото змінене, й пояснюйте, чому. Наприклад, якщо ви викадрували з групового фото обличчя героя, підпишіть, що це фрагмент, і дайте посилання на оригінал.
Запитайте в редактора. Перш ніж робити будь-які зміни у фотографіях або публікувати чужі фото, які могли бути зміненими до того, як ви їх отримали, потрібно сказати про це керівництву (якщо воно у вас є). Це, до речі, залізне правило Associated Press, яке порушив горопашний автор фото з Давоса.
P.S. Цікаво було б порахувати, у скількох наших текстах є порада «говоріть із редактором» 🙂
Головна картинка звідси.
ДовгийПес 