Головна дискусія минулого тижня точилась навколо публікації «Дзеркала тижня» «Тест на сумісність». Разом з Українським інститутом майбутнього видання замовило в компанії New Image Marketing Group опитування мешканців окупованих частин Донецької та Луганської областей. Очевидні висновки зводяться до «їм із нами вже не по дорозі» й загалом підштовхують до думки, що реінтеграція цих територій — справа безнадійна. Люди, які там мешкають, уже «не наші». Вихід — стіна, заморожений конфлікт і карантин.
Значна частина медій поширила це опитування — і цифри, і інтерпретації «Дзеркала тижня» або власні. Деякі соціологи й журналісти розкритикували організаторів дослідження, а компанію, яка його провела, знайшли в базі замовних псевдосоціологів. Зрештою постало питання, чи можна проводити такі дослідження на окупованих територіях взагалі.
«Суть цієї соціології не в тому, наскільки професійно вона зроблена, не в тому, чи можна її було взагалі зробити і тому подібне. Її суть в тому, в яких фантазіях і мріях ви жили перед тим, як її прочитати. Ваша реакція напряму пов’язана саме з цим, і чим більше емоцій, тим просто більшого розміру були ваші ілюзії», — написав, захищаючись від критики, представник Українського інституту майбутнього Віктор Андрусів. За його словами, дані опитування «цілком об’єктивні».
Ми запитали політологиню Галину Герасим, що не так із цим дослідженням і чи медіа правильно повелися, поширюючи його результати.
— По-перше, — каже Галина — — каже Галина — дуже важко сформувати репрезентативну вибірку, бо в нас немає інформації про демографію та кількість населення окупованих частин Донеччини та Луганщини. Як через те, що бракує достовірних даних про кількість внутрішньо переміщених осіб, так і через те, що ми не знаємо, скільки людей емігрувало, народилось і померло.
Це проблема всіх опитувань на окупованих територіях, які претендують на репрезентативність. До того ж, якщо запитання на такі дражливі теми сформульовані надто прямо, є ймовірність, що в умовах небезпеки для себе люди не говоритимуть незнайомим інтерв’юерам правди. Не кажучи про те, що якщо опитування проводилось очно, небезпека загрожує і респондентам, і інтерв’юерам.
По-друге, є методологічна помилка в самому дослідженні: ми знаємо, що в окупованій частині Луганщини мешкає менше людей, ніж в окупованій частині Донеччини. З результатів інших досліджень можна припускати, що настрої, які можна умовно назвати «проросійськими», на Луганщині більш поширені. Приблизно однакова кількість респондентів і респонденток в окупованих частинах двох областей могла викривити результати.
По-третє, велетенська проблема з представленням даних. Хоча професійна спільнота відразу попросила дати доступ до даних, пояснити, якою була кількість відмов тощо, на жаль, адекватної відповіді на запитання соціологів ні від New Image Marketing Group, ні від Інституту майбутнього не було. Про кількість відмов згодом — але не відразу — повідомили «Українську правду». Якби можна було побачити, на які запитання систематично не відповідають або які люди відмовляються відповідати, і зрозуміти, чи є в цьому якась закономірність, можна було б більш предметно говорити про достовірність отриманих результатів.
По-четверте, сам матеріал «Дзеркала тижня» вкрай маніпулятивний і скандалізує результати (навіть якщо ми заплющимо очі на всі попередні зауваження). Наведу приклад: «Серед них переважна більшість віком за 25 років. І зовсім трохи, 8,3%, тих, хто ще не доріс до цього віку». Але ж є етичні обмеження на опитування людей, молодших за вісімнадцять років! Імовірно, їх не опитували взагалі. І якщо людей у віці 18-25 років приблизно вісім відсотків, це більш-менш нормальний розподіл, а не «зовсім трохи»! І це доволі нейтральне питання демографії.
Сама по собі цифра про те, що в Україні 17% людей люблять зелений колір, нам не говорить нічого. Це багато чи мало? Кількість любителів зеленого кольору зросла чи зменшилась за певний час? А що в порівнянні з іншими країнами? Те саме стосується умовної любові до Путіна. Ми не знаємо про динаміку, а матеріал представляє всі ці цифри в драматичних і скандальних тонах.
Сама по собі кожна з цих проблем не є критичною. Навіть якщо вибірка не зовсім досконала, але ми бачимо чіткі тенденції, про них можна говорити. Але в цілому картина дуже проблематична.
І шо?
Із будь-якою соціологічною інформацією журналістам варто поводитись обережно. Краще не інтерпретувати її самим, а звертатись до експертів — соціологів, причому бажано не тих, яких можна знайти в базі «Текстів». Про те, як інтерпретувати соціологічні рейтинги, можна почитати тут, а про типові помилки в тлумаченні демографічних даних — тут.
Головна картинка звідси.
ДовгийПес 