Інфраструктура (майже) безмежна

Головний редактор журналу Mintrans Юрій Аксьонов про читачів, команду і нішу.

Mintrans — це онлайн-видання і журнал про транспорт та інфраструктуру в Україні. Його на початку 2020 року запустив Даниїл Ваховський, фахівець із маркетингу та комунікацій, який працював в Uklon та «Укрзалізниці». Запустив, за його словами, власним коштом. Медіа вийшло на ринок на початку економічної кризи, спричиненої коронавірусною епідемією, але витримало й далі розвивається, зокрема в паперовому форматі. Друкованим журналом Mintrans керує Юрій Аксьонов, колишній заступник головреда українського Forbes (докурченківського), а ще раніше — заступник головреда «Ділової столиці». Нас зацікавило, чому один із найдосвідченіших ділових журналістів країни взявся за нішеве ЗМІ і в якому напрямку цей поїзд рухається.

— Юрію, розкажіть, будь ласка, історію видання — як виникло, хто заснував, хто інвестори.

— Мене до проєкту запросив Даниїл Ваховський. Він і є ідеологом видання. Коли я приєднався до проєкту, стратегія була вже більш-менш зрозумілою.

— Для кого Мінтранс? Яка цільова аудиторія в сайту, яка — в журналу?

— Цільова аудиторія — ті, хто створює та обслуговує інфраструктуру, а також її професійні користувачі. Надідея проєкту — формування порядку денного в галузі. Насправді інфраструктура майже безмежна. Саме інфраструктура робить людство цивілізованим. Але звісно, що охопити все неможливо, тож проєкт фокусується на головному. Визначити головне відносно нескладно: рухаємось за грошима. Наприклад, якщо подивитись на статистику вантажоперевезень, то побачимо, що найбільші підгалузі — автотранспорт та залізниця. Тому відносно велика частка матеріалів — про дорожнє будівництво та залізничний транспорт. Але ж ми про порядок денний, тож ставимо питання доцільності. Світовий досвід показує, що вантажі рухаються за певними законами. До залізниці потрапляє лише те, що не можна перевезти річкою, на автошляхи — те, що не можна перевезти залізницею. В Україні наразі все зовсім не так. Річковий транспорт у занепаді, залізниця ще нещодавно працювала дуже-дуже погано. Результат — влада дуже багато розповідає , що дороги треба захищати. Це логічно, але погляньмо на те, як так званий захист доріг працює насправді. Укртрансбезпека постійно звітує про виписані штрафи. В мене є питання: ми хочемо зважувати фури, щоб що? Справа в тому, що перевантажена фура після контрольного пункту рухається далі. І от якщо ми про захист доріг, то для таких фур мають працювати спеціальні майданчики. Перевантажено? Чекай, поки тебе розвантажать до норми, а потім рухайся. Звісно, що таких майданчиків немає. То ми зважуємо фури, щоб що? Прямо зараз — щоб звітувати про виписані штрафи. Чи це допомагає країні? На мій погляд, ні. Це — лише один приклад питань, які Mintrans додає до порядку денного тих, хто створює та обслуговує інфраструктуру. Це купа чиновників та ще більше бізнесменів.

— Поясніть, будь ласка, бізнес-модель: як заробляє проєкт загалом, як монетизується сайт, чому вигідно друкувати журнал? Де беруться гроші на форум і виставку?
— Mintrans —дуже молодий проєкт. Перше число журналу вийшло в березні 2020 року, прямо під карантин. Поки що казати про монетизацію дуже-дуже рано. Ми ще будуємо єдиний актив, що є у будь-якого медіа — репутацію. За перший рік існування налагодили передплату та розсилку журналу цільовій аудиторії. Ви можете побачити видання в приймальнях найвпливовіших можновладців. Провели дуже-дуже крутий форум Mintrans, де зібрали найбільших гравців наших ключових ринків. Як і будь-який b2b-проєкт, залучаємо рекламодавців та партнерів. От уявіть, що ви торгуєте спеціальною технікою для дорожнього будівництва. Звісно, ви вже знайомі з усіма десятьма своїми покупцями. Але вам все одно потрібно доносити до них інформацію, і зазвичай показати картинку набагато ефективніше. Тут стає у нагоді рекламний макет. Головне — ваша впевненість, що його побачать саме ваші покупці. В Mintrans вони його побачать. Вам важливо розуміти, які проблеми наразі є у покупців. У Mintrans ви це прочитаєте. Тобто ми створюємо майданчик для обговорення найважливіших питань у цільових галузях. І те, що ви продаєте, може бути частиною розв’язання деяких найнасущніших проблем. І ми надаємо інструменти, за допомогою яких ви можете про це розповісти. І не просто інструменти, а такі інструменти, за які ваші покупці викладають свої гроші, адже в журналу є передплатники, на форум ми продали квитки. Прибутку ще немає, але рухаємось доволі швидко.

— Скільки людей у команді? Звідки у членів команди обізнаність/експертність саме у темі транспорту? І якщо її від початку не було, то як люди стають журналістами-про-транспорт?

— Поки що нас дуже мало. Над журналом та сайтом працює шестеро штатних працівників та кілька регулярних позаштатних авторів. Постійно шукаємо людей, але ваше питання дуже актуальне. Про транспорт пише дуже мало людей, про інфраструктуру — ще менше. Але, знов-таки, ми працюємо неповний рік. В мене є досвід побудови величезної ніші з нуля: колись я був одним з редакторів-засновників «Ділової столиці». В 2001-му році, коли видання з’явилось, про Київ писали дуже мало. За два-три роки ми фактично створили новий пласт журналістики. Минуло двадцять років і ми бачимо, скільки інформації про місто Київ публікує дуже багато сайтів. Так буде і з інфраструктурою. Медіа не будується за рік, проєкти в нашій галузі мають дуже довгий горизонт планування.

— Чи вдалося виданню вибудувати прозорі стосунки з головними гравцями ринку? Вас, грубо кажучи, люблять, бояться чи поважають?

— Ми ставимось до будь-якого гравця будь-якого з наших ринків з повагою. Спрощено, ми нікого не любимо, але всіх поважаємо. Очікую у відповідь саме такого ставлення. Прямо зараз мені важко сказати, як саме до нас ставиться ринок в цілому. Певні чиновники нас точно не люблять, є міністр, який відмовляється спілкуватись. Але міністри приходять та йдуть, а ринки залишаються. Впевнено можу сказати, що нас знають. Коли ми лише починали, було важкувато, бо зазвичай першим питанням було «що-що за медіа?» Зараз простіше: нас знають, із нами спілкуються. Гравців ринку можна зрозуміти, бо величезна кількість із них взагалі ніколи не спілкувались з журналістами. Вони просто роками не були нікому цікаві.

— Чи є у Мінтрансу плани вийти за межі теперішньої ніші?

Ми наявну нішу ще не відробляємо на повну. Роботи дуже багато.