І як їх написати, щоб не обламатися на другому абзаці.
Ми трохи торкались цієї теми в тексті про сторінку «Про нас» і тепер поговоримо про редакційні правила докладніше. Якщо сторінка «Про нас» відповідає на питання «хто ми?» і «що ми робимо?», то редакційні правила — про те, за якими принципами ми це робимо, що для нас прийнятно, а що — ні. Такий документ — можна назвати його стандартами, засадами редакційної політики чи просто редакційними правилами — може бути більш чи менш детальним, але важливо, щоб він був публічним і неглибоко захованим на сайті. І щоб уся ваша команда його читала і знала. Бо коли люди домовляються про правила й дотримуються їх, їм живеться і працюється краще.
Навіщо редакційні правила
Спосіб забезпечення прозорості — можливість для читачів дізнатися, які принципи видання декларує, які червоні лінії для себе креслить, наскільки ретельно добирає контент для публікації. Навіть найкоротше кредо проєкту — як у «Бабеля» — для цього підійде.
Підказка редакції у неоднозначних ситуаціях. Не в кожній редакції є бодай одна людина, готова впевнено говорити про професійні стандарти та етику, тож документ стане вашим віртуальним «медіаекспертом». Вагаєтесь, чи звертатись до другої сторони конфлікту, чи обмежитись пресрелізом однієї й почекати, поки та друга пришле свій? Так ось же ж, у редакційних стандартах сказано, що ваше видання дотримується балансу думок у висвітленні конфліктів.
Спосіб передавання знань про редакційні практики та обмеження новим працівникам. У багатьох українських медіях велика плинність кадрів, журналісти в редакціях часто міняються, й кожній новій людині редактор має розтлумачити масу речей. А можна просто дати почитати документ.
Інструкція для позаштатних дописувачів. Колись за часів MediaLab ми втомились ввічливо відмовляти, пояснювати й редагувати нередагувабельне — і створили сторінку «Про співпрацю», в якій поєднали принципи роботи з авторами і стайлбук. Тепер потенційному авторові можна було просто сказати: «Пиши, але врахуй усе, що написано за цим посиланням».
Аргумент у редакційних суперечках. Якщо всі в команді знають правила і погодились їх дотримуватись, редактор може вимагати від журналістів їх не порушувати. А журналіст — відмовлятися виконувати завдання, якщо воно явно суперечить редакційним стандартам. Щоправда, якщо такі дискусії трапляються часто й переростають у конфлікти, варто вигадати механізм їх врегулювання — наприклад, редакційну чи наглядову раду.
Аргумент у суперечках із власником, якщо він у вас є. Ідеально в таких випадках укласти з засновником і-або інвестором офіційну угоду, якою він визнає редакційні свободи та зобов’язується не втручатись у вашу роботу. На це, звісно, погоджуються не всі. Втім якщо редакція апелює до принципів, які задекларувала публічно, а інвестор намагається змусити її ці правила порушити, суперечка стає не такою безнадійною для журналістів.
Аргумент у конфліктах із героями та ньюзмейкерами. «Ні, вибачте, я не можу дати вам весь текст на узгодження — це порушення редкодексу, мене звільнять». «Я розумію, що ви хочете, щоб назву вашої компанії писали великими літерами, але наш стайлбук дозволяє це робити лише з абревіатурами». «На жаль, зняти текст ми не можемо, самі розумієте — редакційні стандарти». На багатьох це діє заспокійливо — а, ну коли правилами заборонено, то гаразд.
Про який саме документ ідеться
Редакційні правила можуть бути сформульовані в офіційному чи неофіційному документі. Якщо ви хочете мати офіційний редакційний статут чи засади редакційної політики з усіма мокрими печатками й підписами — порадьтеся з юристами. Імпровізація тут ні до чого.
Якщо документ неофіційний, він може бути будь-яким за формою — від вільного викладу редакційного кредо до докладної інструкції, яка поєднує стандарти, стайлбук і етичний кодекс. Головне, щоб цей документ був читабельним і корисним.
Ви можете мати офіційний документ для впорядкування відносин із засновниками та неформальний — для прозорості й редакційного вжитку. Багато редакцій мають стайлбуки, де докладно описано, які лапки ставляться в тексті, як використовується латинка чи абревіатури. Чом би не доповнити це документом, де описано, як поводитись, коли журналістові пропонують хабар або редакція хоче опублікувати неперевірену новину з соцмереж?
Наскільки докладними мають бути правила
Дуже загальний документ — місія-візія-цінності — це теж добре, але це не зовсім правила. Якщо ви задекларуєте, що ваша журналістика «неупереджена», або що ви «говорите правду» — це звучатиме красиво, але ніяк не допоможе вам працювати, а вашій аудиторії зрозуміти вас. До речі, на сайті каналу «112», який належить Медведчуку, написано, що його головні принципи — «незалежність, неупередженість, подача виключно перевіреної інформації» (насправді ні).
Лаконічно сформульовані редакційні правила і стандарти можуть бути й частиною сторінки «Про нас» — як у KyivPost, наприклад. «Радіо Свобода» пішло іншим шляхом: опублікувало на сайті уривок кодексу, який є частиною політик і правил корпорації Radio Free Europe/Radio Liberty. BBC News Україна пропонує короткий виклад правил і посилання на файл із 239-сторінковими редакційними настановами українською мовою: хочете — скачайте й читайте.
Дуже докладні правила — як, наприклад, стандарти інформаційного мовлення Суспільного на 32 сторінках — мають свої переваги: в них можна описати багато всього в найдрібніших деталях. Наприклад, у редакційній політиці 5 каналу написано навіть про те, що редакція не платить грошей злочинцям за розповіді про їхні злочини. Славнозвісні «стандарти Бі-бі-сі» — це також велика добірка докладних інструкцій. Але прочитати, зрозуміти і особливо використати на практиці такий документ важко — забагато букв. Якщо ви почепите його на сайті, мало хто читатиме далі вступу. Він радше для внутрішнього вжитку.
Можна експериментувати з формою. Агентство Associated Press примудрилося зробити зі своїх редакційних настанов цікаву й гарно ілюстровану читанку. Цей формат теж вимагає від читачів-глядачів багато часу та бажання клікати і скролити.
Можна зупинитись на чомусь середньому — як ось ці узагальнені, але досить детальні редакційні правила «Детектора медіа». Такий документ має бути написаний людською мовою, містити відповіді на всі головні запитання, які можуть виникати до редакції (чи в редакції до самої себе), але давати ключі для ухвалення правильних рішень, а не докладні інструкції. Словом, і собі, і людям.
Як написати правила
Якщо ви спробуєте зімпровізувати редакційні правила з голови, вони вийдуть неповними або не вийдуть взагалі, бо ви покинете цю нелегку справу на другому абзаці. Та й навіщо, якщо є стільки гідних зразків для наслідування?
Але наслідування, а не дослівного запозичення. Свого часу, розробляючи засади своєї редакційної політики, низка українських медій просто копіювали правила Бі-бі-сі, замінюючи назву британської корпорації на свою. Тепер у редакційних настановах «Волинської газети» можна прочитати таке: «Цінностей і стандартів, окреслених у цих настановах, необхідно дотримуватися незалежно від місця перебування штатних чи позаштатних співробітників “Волинської газети”, адже значна частина продукції в наш час може бути створена та отримана в будь-якій країні світу. Продюсери та автори матеріалів, які працюють над продуктами для України, повинні пам’ятати, що вироблений ними матеріал може бути переданий у ту країну, якої він стосується, тому повинен відповідати як загальним нормам журналістської роботи, так і специфіці законодавства, релігійних, расових та інших особливостей цієї країни». Привіт усім продюсерам «Волинської газети» в широких світах 🙂
Чужі правила (в тому числі й редакційні настанови Бі-бі-сі як дуже докладний і перевірений десятиліттями, щоправда, в неукраїнських умовах, документ) підказують не відповіді, а передусім запитання, на які ви маєте відповісти у своєму редакційному документі самі:
— Хто і як визначає наш інформаційний порядок денний? За якими ознаками ми вирішуємо, що це важливе, а це — ні?
— Чи можна нашим журналістам висловлювати в матеріалах свої політичні погляди та оцінки?
— Як ми публікуємо важливу, але не перевірену інформацію?
— Чи запозичуємо ми чужий контент? Якщо так, то як його позначаємо, щоб читачі могли відрізнити його від нашого?
— Чи використовуємо ми інформацію, отриману від анонімних джерел, і в яких випадках дозволяємо собі на них посилатися?
…і так далі. Багато з цих запитань не мають однозначної «правильної» відповіді. Наприклад, коли Інститут масової інформації позаторік сформулював правила використання контенту з соціальних мереж, деяким редакціям і журналістам вони видавалися досить суворими («це що ж тепер, кожен пост із фейсбука перевіряти?»), іншим навпаки — занадто ліберальними. В обговореннях проблеми узгодження інтерв’ю бувають варіанти від «в нас би людину звільнили, якби вона показала текст герою перед публікацією» до «ми завжди даємо інтерв’ю на узгодження, так спокійніше». Правильною для вас буде відповідь, яка не суперечить вашим редакційним практикам і підходам.
Окрім чужих взірців (не тільки Бі-бі-сі, а й New York Times, The Guardian, The Washington Post і так далі), можна спиратись на Кодекс етики українського журналіста або інші етичні кодекси. Можна — на закони, які регулюють медійну сферу. Але з цим не переборщіть. Наприклад, закон «Про телебачення і радіомовлення» зобов’язує редакцію теле- чи радіокомпанії «поширювати об’єктивну інформацію». На жаль, пообіцяти у редакційних правилах бути об’єктивними — це як пообіцяти ніколи не грішити. Краще опишіть своїми словами, що конкретно ви робите, аби ваші матеріали не спотворювали дійсність і не перетворювались на пропаганду.
Чого не потрібно в редакційних правилах
По-перше, того, що вас не стосується. Наприклад, у правилах американського публічного телерадіомовлення є розділ про реконструкцію та інсценування подій у теле- і радіопрограмах. Вам це не потрібно, якщо ви районний сайт.
По-друге, того, чого ви не зможете виконати. Якщо ваше видання має власника, який вимагає від вас не критикувати міську владу й копіпейстити офіційні повідомлення в новини, не зобов’язуйтесь перед читачами бути безсторонніми і всебічно висвітлювати важливі для міста події. Якщо у вас норма 200 новин на день, не обіцяйте, що всі факти у ваших матеріалах будуть перевірені — хіба що ви тримаєте у штаті батальйон фактчекерів. Варто спершу хоча б спробувати побороти обставини, які не дозволяють вам працювати якісно й дотримуватись стандартів. А поки що — задекларувати ті речі, виконання яких вам під силу. Але вже коли задекларували, то треба дотримуватись.
Головна картинка звідси.
ДовгийПес 