Я вам як батько, а ви мені — інформаційний запит

Конфлікт між ректором Острозької Академії Ігорем Пасічником і студенткою-журналісткою, яка надіслала йому офіційний запит, продемонстрував: багатьом людям досі потрібно пояснювати, хто такі журналісти і чим вони займаються.

Що сталося: Журналістка, яка навчається на другому курсі в Острозькій академії, надіслала ректорові цього вишу інформаційний запит. Її цікавила вартість скульптур, встановлених біля академії. Ця інформація потрібна була їй для матеріалу. Ректор сприйняв запит як особисту образу, зібрав студентів і наговорив речей, за які згодом мусив перепрошувати. Хоча відповідь на запитання журналістки таки дав — усно.

Кілька промовистих цитат:

  • «якщо ви до мене не звертались по даному питанню особисто і робите запит, то якби це була моя дитина, я б її просто відлупцював»
  • «є правила законодавства, які дають право журналістам звертатися за інформацією, Але є ще і такі непрописані правила етики»
  • «я можу цій дитині це пробачити тільки тому, що це другий курс. І вона ще не має права себе називати журналісткою»
  • «я не тільки образився. Я щойно сказав, що якби це було в іншому вузі, то той, хто подав цей запит, вже би ластівочкою вилетів із того вузу, гарантую»
  • «якщо ми одна сім’я, то треба вести себе так, як у сім’ї, а не робити офіційний запит».

Що було далі: Студенти записали розмову з ректором і передали її «Четвертій владі». Після публікації ця історія поширилась в інших виданнях. Наголос у заголовках робили на словах «я б її відлупцював». Чимало людей виступили на захист Ігоря Пасічника. Серед них і група студентів-журналістів — ось їхня заява.

Головні аргументи захисників ректора:

  • ректор розсердився, бо справді дуже любить студентів і вклав усю душу в академію
  • це хороший ректор, він уже немолодий, його треба берегти й не турбувати дурницями
  • інформаційний запит — це якось не по-людськи
  • можна було не подавати запит, а просто попросити про коментар
  • студенти повинні знати своє місце й не поводитись як дорослі журналісти
  • студенти вчинили неетично, оприлюднивши запис розмови з ректором, а цитати ректора вирвані з контексту
  • цю історію хтось штучно роздмухує, щоб зашкодити ректору або академії.

Промовиста цитата:

«…ви не здатні бачити далі клікбейтового заголовка, вирваного з контексту, який, до того ж, є аналогією, а не прямою погрозою. Дуже соромно, що є студенти і випускники академії, готові заради тимчасової журналістської слави руйнувати все, що створено в ОА… Зробіть спочатку хоч щось настільки величне, як колектив ОА, а потім будете мати бодай моральне право ставити під сумнів репутацію академії…» (звідси).

Чим усе закінчилось: ректор офіційно перепросив за надмірну емоційність і подякував студентам-журналістам за критичну позицію. Журналістка, яка подала запит (вона наполегливо просила її не називати, хоча вся академія, звісно, знає, як її звуть), працює над текстом про скульптури і обіцяє його опублікувати.

Що з цим не так:

  • Інформаційні запити — дієвий і цивілізований інструмент комунікації, який можуть використовувати не тільки журналісти, а й будь-які громадяни. Запити забезпечують прозорість державних структур і їхню підзвітність суспільству. Більше запитів — краще для демократії.
  • Запит подають не Ігорю Батьковичу чи Ірині Батьківні, а керівнику організації чи установи — в цьому випадку державного закладу вищої освіти. В цьому немає й не повинно бути нічого особистого. Не подавати запит, щоб не образити чиновника, — це неправильно.
  • Протиставляти особисті стосунки виконанню вимоги закону — теж ненормально. Особливо якщо одна сторона цих стосунків має над іншою владу. До речі, журналістка могла подати запит і водночас звернутись по коментар особисто — це нормальна практика.
  • Тисячі студентів українських журфаків здобувають «освіту», яка не має зв’язку з медійною реальністю, і не вчаться бути журналістами. І ось студентка, яка працює і вчиться застосовувати професійні інструменти, чує від ректора, що вона — «журналятко».
  • Журналістка є журналісткою і має повне право так називатись незалежно від того, чи має вона диплом, чи ще вчиться у виші або навіть у школі. Студенти мають таке саме право подавати інформаційні запити, як і не-студенти.
  • Фантазії ректора Пасічника про інші виші — окрема тема. Викладач права в Українському католицькому університеті Іван Городиський розповів про те, як його студенти, виконуючи завдання, подавали чимало запитів до адміністрації УКУ. Реакція була адекватною, а відповіді — вчасними.
  • Увесь цей печерний патерналізм — академія-сім’я, ректор-тато з ременем, студенти-діти, яких можна лупцювати, — ми навіть не коментуємо.

І шо?

Пам’ятаєте класичне гасло американської журналістики «якщо ваша мама каже, що любить вас, перевірте це?» Воно перекручене, до речі: в оригіналі автор вимагав змусити маму довести, що вона вас любить. Так от: хочете — перевіряйте, хочете — змушуйте, а хочете — пишіть мамі інформаційні запити. Мама може ображатися, але це — журналістика. Ось текст про те, як подавати запити і чому це дієво.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це:
search previous next tag category expand menu location phone mail time cart zoom edit close