Люцифер, летючий пес Лариси Денисенко

Ведуча «Громадського радіо» розповідає про свого французького бульдога.

#Медіатварючки — це рубрика на нашій фейсбук-сторінці. У ній медійники розповідають про своїх домашніх або редакційних улюбленців. Ми самі дуже любимо тварин і вважаємо, що людина багато розповідає про себе саму, коли говорить про свого котика, песика чи равлика.   Цього разу письменниця, правозахисниця і ведуча «Громадського радіо» Лариса Денисенко написала історію про французького бульдога Люцифера, яка заслуговує бути розказаною повністю — і ілюстрованою 🙂  Лариса розповідає:

— Я люблю собак, і з самого дитинства в мене були собаки переважно мисливських порід. Але французькі бульдоги, — а Люцифер саме французький бульдог, — не зовсім собаки. Якщо уважно на них подивитися, це суміш кажана, паця, мавпи й курдуплика. Це казкова істота з позаземної цивілізації.

Подивіться на Стіча: прототипом цього гаденяти був французик. Або на дракончика Беззубика. Це  воно. В принципі, так може виглядати і чупакабра.

FotoJet

Цуценятство. Історія про батарею та вухо

Він опинився в мене дуже рано. Зазвичай я нікому не раджу брати додому цуциків до двох з половиною — трьох місяців, але так склалися обставини в заводчиці, що вона просила його забрати. Отже, йому один місяць та десять днів. Більш за все він подібний на вухастого пуголовка. Я кладу його на матрацик, він сопе, я йду щось готувати, але згодом біжу до кімнати, де його полишила, бо чую дуже дивний скрегіт. І бачу, що це мале обхопило лапами батарею і гризе її. Це взагалі мій перший собака, який щось гриз. Нехтував дротами і взуттям, але наполягав на грубій деревині та металі.

l (2)

Він розібрав три тумби. Пролізав під тумбу, примощував свою пащу як вантуз до кріплення та викручував: хоп! —  і тумба розлітається. Витягував цвяхи та ходив носив їх у роті. У півроку все це закінчилося, ніби й не було. Але я досі жартую, що історія про сурове цуценятство з металевими і дерев’яними іграшками — це про нього.

l (25)

Коли ми виходили на вулицю, він як пилосос-універсал навизбирував у пащу все. Потім звідти вилітали бички, обгортки, земля, листя, каміння: все відфільтровувалося. Це швидко йому набридло, і він почав шукати цікавіші штуки.

Однією з них був дохлий серпокрилець. Уявіть собі, як «весело» це було відбирати голими руками. Але найнеймовірнішим із його трофейних знахідок було вухо. Гниле чорне вухо, дуже подібне на людське. Ви не уявляєте, як ми з подругою верещали, навіть коли гналися за цією бульдожою гидотою, верещали, коли це діставали з акулячої пащеки, верещали, коли відбивалися від вухосмокта, бо він хотів знати, де ми це закопуємо і чого забрали. Уффф. Я не хочу знати, що це направду було. То був жах.

l (16)

Собаки і інше, з чим його плутають:

  • Мопс, велетенський мопс, вєлікалєпний мопс
  • Бостон
  • Стафік
  • В’єтнамський чорний паць
  • Собака-зайчик

l (37)  

Люц і лосі

У Люца є  дачний період. Колись мій тато з другом придбали хатку на хуторі на Чернігівщині: ліси, переліски, Десна, озера-плавні. Одного разу я помітила, що Люц бігає в дальній кінець городів і перебуває там якийсь час. Я подумала, що він зробив собі там туалет, хоча на території «дачі» він не гадить: треба виводити його гуляти. Але до мене підійшов єгер і каже: пані Ларисо, ваш ото чорний собака бігає до огорожі, а там лосі, він на них дивиться і смущає. Можете його попросити таке не робити? Я підійшла і побачила, з яким захватом він роздивляється лосів. На писку було написано: ти лише подивися, які казкові створіння! І я подивилася. Лосі не виглядали особливо збентеженими — об’їдали собі гілочки з кущів.

l (7)

Люц та інші псяки

У цуценятстві з ним гралися хаскі і йорки. Тому він досі цінує собак цих порід — біжить до них вітатися. Він дуже дружній, у нього нема потреби виявляти кобелярство чи самостверджуватися, він більше готовий до гри, ніж до бійки. Хоч і бувало, що його гризли.

В нас на Оболоні багато хаскі. В моєї подруги, зокрема, їх троє. Часто Люц один, а хаскі навколо десяток, і він наче Мауглі-бульдауглі в зграї вовків. Одного разу перехожа жінка подивилася на  прекрасних струнких пухнастих і блакитнооких і на цього курдупля і каже мені: «Це ваш? Ви не боїтеся, що він заробить собі багато комплексів?» Я кажу, що в нього вже один є дуже розвинений: комплекс Наполеона. Сміялися.

FotoJet (2)

Розкішний королівський чорний пудель викликає в Люцифера захоплення й недовіру: невже це також собака? А ще в нього цікава тактика щодо нервових чихуахуа. Він вдає, що їх не існує. Не підходить вітатися, не обнюхує, не чіпляється й не звертає уваги, навіть якщо вони хапають його за стегенце.

Спортсмен

Нашим районом гуляє багато спортсменів та тренерів. Всі ці люди не оминають фігуру Люца увагою. Ми вже чули, що в нього чудовий рельєф, чудова задниця, гарна прокачка, прекрасна сушка, атлетичні лапи, прекрасно розвинена грудина, а м’язи дивовижно пропрацьовані. На свою адресу я чую в рази менше компліментів, хоча в мене хороша фігура.

FotoJet (1)

Його ігри

Коли люди дивляться, як він стрибає, вони думають, що я треную його або ж наказую це робити для смішних фоточок у соцмережах. Направду він робить лише те, що йому подобається.

Зі стрибочками все почалося взимку. Він побачив, як хтось підкинув ногою сніг, і народилася гра «срібне копитце»: він чіпляється до мене, щоб я підкидала сніг. Та ще й вимагає цього від перехожих. Може втупитися у ваші ноги і загрібати лапою, показувати: ну, що гальмуєш, давай, підкидуй! А він стрибатиме.

В нього є стрибочкові сезони. Восени слід підкидати листя. Взимку — сніг. Навесні — випускати в повітря пісок та дрібне каміння. Влітку — бризки води.

FotoJet (3)

FotoJet (5)

Інколи він стрибає як акробат, інколи — як художній атлет, циркач, голкіпер. Ще є гра вертунець чи покатуй. Він може котитися з дамби. Або просто розбіжиться та бемцнеться на асфальт чи плити і починає свої кувирочки.

Ще є «дай паць»: потрібно, щоб я швидко йшла або бігла, виставляла праву чи ліву руку і казала: «дай паць!» Тоді він розбігається, легенько підстрибує і торкається пащею моїх пальців.

FotoJet (6)

Публіка та її увага в усіх випадках дуже бажана.

Є домашня гра: вирий людині яму на дивані. А ще шурум-бурум – поскидай всі можливі подухи вниз, поваляй їх там і між ними вкладися.

Шпигун і параноїк

Це неймовірно спостережливий собака. Йому є діло до всього нового, переміщеного чи недостатньо зрозумілого. У дворі новий мотоцикл: я б не помітила, але він мені на то вкаже. Приїхала аварійка — пильно дивитиметься. Переставили сміттєві баки — приверне мою увагу. Забагато людей у капюшонах — ховають лиця, пильнуватиме. Хоча маски його абсолютно не бентежать.

l (34)

Люц і слинобульбашки

Він вміє видувати з своєї слини неймовірні бульбашки. Я такого робити не вмію навіть із гумкою. Це для мене був виклик у дитинстві та дівоцтві — видувати бульбашки з гумки. В людей виходило, а в мене — ні. У Люца бульбашки шикарних форм та розмірів. Сфотографувати це непросто: щойно він трусне головою, вони зникають.

l (5)

Його звуки

Французьких бульдогів багато хто не любить за те, що вони пукають і хроплять.

Частота пукання залежить від прогулянкового режиму і раціону. Але так, він пукає. Втім я — теж.

А звуки він видає різноманітні. Хропіння дуже залежить від побудови носа. Є мегахропуни. Люца вночі не чути, але коли він згортається на колінах чи приймає смішні пози, може рохкати, плямкати, муркати, кректати. Він вміє верещати, а виє зрідка і дуже смішно. А ще вміє шипіти як лелека у гнізді. Йому дуже подобається, коли я його копіюю.

FotoJet (4)

У два місяці мій бульдог став героєм матеріалу Марії Семенченко для дайджеста газети «День». Фотопозував для Івана Любиша-Кірдея. Соціальна редакторка Світланка Шкурай використовує Люцифера разом із шикарним лабрадором-філософом Лео як медіатварючку «Громадського радіо». Коли ми ведемо спільнокошти, виставляємо його як лот. І, звичайно, Люцифер є героєм моєї книжки про собак для дітей або тих, хто хоче усобачитися — «Усміхаки». Його чудово намалювала Марія Фоя:

l (1)

Щаслива жінка

Він дуже орієнтується на мене. Знає, що значить мій одяг чи розмір сумки, яку я складаю, й вимірює ними час моєї відсутності. Якщо я роблю макіяж, вмощується у кріслі — знає, що йду надовго.

Одного разу ми йшли після тривалої прогулянки. Він настрибався, набігався за палицями, тому мріяв про телепортацію. Іноді трохи випереджував мене й зазирав в очі. Він дуже емоційне створіння, з виразу його писка легко стає зрозумілим, який у нього стан — замріяний, щасливий, грайливий, Лю-злю. І тут він дивиться на мене віддано, з великою зацікавленістю. А назустріч іде жінка, ведучи на повідцях таксу й чихуахуа. Ці крутії тягнуть у різні боки. Жінка подивилась на нас і каже:

— Яка ви щаслива жінка! Боже, як він іде! Господи, як він на вас дивиться!

Ну, це так і є.

l (26)

У матеріалі використані ілюстрації Марії Фої, колаж Катерини Соколової, фото Світлани Скрябіної, Альони Кириченко, Ольги Закревської, Івана Любиша-Кірдея та самої Лариси Денисенко. 

 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це:
search previous next tag category expand menu location phone mail time cart zoom edit close